9.1. Росія в системі геополітичних відносин

З геостратегічного погляду Росія ототожнюється із самою Євразією, збігається з геополітичним поняттям "географічна вісь історії", об'єднує євразійський Захід і євразійський Схід, виступаючи самостійним особливим геополітичним організ­мом — ні Сходом, ні Заходом — зі своєю особливою культу­рою "серединної імперії".

Росія (Російська Федерація) на зламі ХХ-ХХІ ст. теоретич­но і практично стає континентальною державою, має обмежені виходи до Чорного і Балтійського морів, віддалена від Цен­тральної Європи поясом незалежних держав близького і далеко­го зарубіжжя. Перед Росією постало питання визначити свою геополітичну ідентичність. Росії історією відведена роль атлан­та світової цивілізованої рівноваги між Заходом і Сходом.

На сучасному етапі спостерігаються два підходи до визна­чення геополітичної самоідентифікації Росії. Прихильники одного з них вважають, що в Росії необхідно утворити сус­пільство, яке б жило в системі тих економічних, політичних і духовних координат, в яких живе Захід. Прихильники ін­шого відкидають ліберальні реформи, взяли на озброєння нео- консервативні цінності, змістили центр інтересів Росії у схід­ні регіони.

Розпад Організації Варшавського договору і Радянського Союзу означав панування атлантистської стратегії, яка втілю­валася в життя США і їхніми союзниками впродовж усього XX ст. Захід перемагає в "холодній війні" зі Сходом. Морська сила святкує свою перемогу над Сушею. Кінець двополярного світу — це стратегічний удар по Євразії, по континенталізму і суверенітету всіх євразійських держав. При цьому створю­ється враження, що Захід гаслом "благородної боротьби з ра­дянським комунізмом" у дійсності прикривав свою одвічну боротьбу з Росією.

Маємо три версії майбутнього світового розвитку. Перша — перемога Заходу в "холодній війні" є повною і безповоротною. Друга — протистояння Суші і Моря збережеться, що приведе до створення нових блоків. У центрі одного з них будуть сто­яти США і їхні союзники, в центрі іншого — Росія, яка має перетворитись на Євразійську імперію. Експерти доходять висновку, що говорити про єдиний світ передчасно, і плане­тарний дуалізм таласократії (зміцнений аерократією і ефіро- кратією) і телурократії залишається головною політичною схе­мою і для ХХІ ст. І нарешті, третя — багатополюсна модель світового розвитку, яка, на думку її прихильників, найбіль­шою мірою відповідає інтересам Росії.

Необхідно визнати, що сучасна Росія за своєю політичною значущістю і впливом на події у світі, в тому числі як постій­ний член Ради Безпеки ООН, безперечно, залишається однією з великих держав. Не випадково Захід, визнаючи політичну вагу і потенційну економічну могутність Росії, зарахував її у вісімку провідних країн світу. Поряд з геополітичним поло­женням і наявністю ядерних озброєнь до основних відзнак, які дозволяють в сучасних умовах вважати Росію великою державою, належать її потенційні можливості у сфері де­мографії, ресурсному забезпеченні, високому науково-техніч­ному потенціалі тощо.

Природно, що Захід в цілому і США зокрема зацікавлені в подальшому ослабленні Росії. Одночасно Захід не може не усвідомлювати того, що Росія самим своїм існуванням забез­печує відповідний баланс сил, відіграючи тим самим позитив­ну геополітичну роль на світовій арені. Збереження цієї ролі Росії є одним з головних засобів застереження сповзання Єв­ропи, а також світу в цілому до геополітичного хаосу. Ось чо­му основні промислово розвинені країни Європи й Азії, а та­кож США насправді мають бути зацікавлені не тільки в тому, щоб забезпечити і зміцнити територіальну цілісність Росії, але й у відродженні сильної Росії, спроможної проводити у спів­робітництві з ними впливову як європейську, так і азійську політику.

Очевидно, Росія сама має визначити своє місце і роль у сві­товій політиці, усвідомити свої національні інтереси в зовніш­ньополітичному вимірі. Експерти поділяють ці інтереси на три основні категорії.

Найбільший інтерес Росії на глобальному рівні полягає в її активній і повноправній участі в побудові такої системи між­народних відносин, у якій їй відводилось би місце, що відпо­відало найбільшою мірою її політичному, економічному й ін­телектуальному потенціалу, військово-політичним і зовніш­ньоекономічним можливостям і потребам. Визначальними тут є відносини Росії і Сполучених Штатів Америки, Росії, Євро­пейського союзу і Північноатлантичного альянсу. При зваже­ному реалістичному підході до регулювання міжнародних від­носин рівноправне, партнерське співробітництво може стати становим хребтом спільної глобальної безпеки. Об'єднати зу­силля Росії і США, також як Росії та європейських і євроат­лантичних структур можуть: мирне освоєння космосу, захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ракетно-ядер­ної зброї, контроль за поширенням звичайних озброєнь, спіль­на боротьба з тероризмом і кримінальними структурами, роз­повсюдженням наркотиків тощо.

Інтереси Росії на регіональному рівні зводяться до за­безпечення стабільного і безпечного міжнародного оточення, а також до просування і зміцнення її військово-політичних і економічних позицій на світовій арені на основі викорис­тання механізмів регіонального співробітництва. Йдеться на­самперед про відносини Росії з країнами Азійсько-Тихооке­анського регіону, зокрема з наймогутнішою в геополітично- му та військовому відношенні країною в цьому регіоні — Китаєм.

Національні інтереси Росії на пострадянському просторі по­лягають у налагодженні всесторонніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД і участь в розвитку інтеграційних процесів між ними на взаємній основі. Нині об'єднати учасників СНД могла б якась загальна для всіх зовнішня або внутрішня загроза, або ідея, близька всім без винятку учасникам об'єд­нання. Ще одна обов'язкова умова — реальний центр тяжін­ня. Цим центром може стати динамічна, процвітаюча держа­ва — регіональний лідер, економічна модель розвитку якого здається сусідам привабливою і вони природно починають до нього тяжіти.

Початок XXI ст. переконливо підтверджує: сьогодні, як і сторіччя назад, міжнародна безпека полягає не в домінуванні однієї наддержави, хай і супроводжуваної деклараціями про захист демократії і свободи, а в збалансованій силі взаємодії основних суб'єктів геополітики.

У цьому контексті можна по-різному сприймати ідею утво­рення Євразійської імперії, в центрі якої має стояти Росія, але не можна не визнати її право на існування. Хоча б з урахуван­ням того, що це своєрідна відповідь на імперську політику, яку в період після Другої світової війни проводять як наддер­жава Сполучені Штати Америки. Якою ж бачиться її авторам модель нової Євразійської імперії? Прийдешня імперія не по­винна бути регіональною державою або державою-нацією. Це дещо інше: стратегічний і геополітичний блок, який перева­жає параметри звичайної держави. Це наддержава.

У центрі такого об'єднання обов'язково має бути Росія. Нова Євразійська імперія хоча й буде єдиним неподільним ор­ганізмом у військово-стратегічному значенні, але в політич­ному контексті буде представляти "конфедерацію Великих просторів": Європейську імперію на Заході (навколо Німеччи­ни і Середньої Європи); Тихоокеанську імперію на Півдні (навколо Ірану); Російську імперію у Центрі (навколо Росії). Усередині цих імперій теж буде діяти конфедеративний прин­цип щодо країн.

Головною геополітичною проблемою на сучасному етапі є організація простору на Заході Євразії. Планетарний Захід у найширшому розумінні розпадається для Росії на дві скла­дові — Захід як Америка і Захід як Європа. Завдання Євразії полягає у зміцненні союзницьких відносин між Росією і Євро­пою, перетворенні простору від "Дубліна до Владивостока" на зону євразійської кооперації, співробітництва і стратегічного партнерства.

Росія, інші провідні держави не сприймають однополярної моделі світового устрою. Водночас економічно ослаблена Росія не в змозі сьогодні стати могутнім другим полюсом світової структури. Найбільш ймовірною виглядає багатополюсна мо­дель світового розвитку. В багатополярному світопорядку збе­рігаються окремі "центри тяжіння". Це — Сполучені Штати Америки, які залишаються глобальною наддержавою. Оновле­на і зміцнена в політичному і економічному відношенні Росія посяде в світі властиве їй місце, знову знайшовши свою тра­диційно миротворчу, стабілізуючу, стримуючу хаос силу. В Європі такою наддержавою є, зрозуміло, Німеччина. Саме нав­коло німецького ядра (ФРН — Швейцарія — Австрія) створю­ється дійсно європейська спільнота, яка в тісному союзі з Францією може створити несучу конструкцію нової конти­нентальної Європи. На Середньому Сході це, без сумніву, Іран, що розкинувся від Каспію до Індійського океану і абсолютно самостійний у прийнятті доленосних рішень. На Далекому Сході — Китай, а також Японія, не багата територіями та при­родними ресурсами, але потужна у фінансово-економічному відношенні. У Південно-Східній Азії — насамперед Індія, а потім Індонезія і Малайзія. І якщо в біполярній моделі бло­ки були стабільними, то багатополярна модель передбачає рухливість її конфігурації.

Нині офіційна Росія заново сформулювала свої геополітич- ні цілі, адекватні новим реаліям, пов'язані з вересневими 2001 р. подіями в США, визначила та реалізує якісно нові сто­сунки як із Заходом, насамперед зі Сполученими Штатами Америки і Німеччиною, так і країнами СНД, передусім з Ук­раїною.