3. Консульські представництва.

На відміну від універсальних посольств, що діють в площині політичних аспектів міжнародних відносин, консульства існують для підтримання економічних, соціальних, культурних і похідних від них відносин. Вони також представляють свою державу і захищають інтереси своїх громадян в інших державах лише тоді, якщо між державами відсутні або перервані дипломатичні зносини. Основні НПА – Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.; велика роль двосторонніх консульських договорів і конвенцій.

Функції консульських установ. Вичерпний перелік консульських функцій дуже важко визначити, оскільки вони не містяться в єдиному міжнародно-правовому акті, а випливають зі звичаєвого права, договірного права, внутрішньодержавного права та консульських інструкцій.

Консульська діяльність надзвичайно різноманітна, тому консульські функції доцільно поділити на дві великі групи: консульські функції загального характеру і консульські функції спеціального характеру.

Функції загального характеру закріплені у консульських конвенціях. Треба зазначити, що перелік консульських функцій, за Віденською конвенцією 1963 p., не є вичерпним і з її положень випливає, що консул може виконувати також інші функції, покладені на нього акредитуючою державою. А тому більш докладно консульські функції закріплені в консульських статутах держав. Їх поділяють на:

1) інформаційні;

2) консультативні (адміністративні);

3) юрисдикційні.

У межах реалізації першої функції консул інформує уряд своєї держави про економічне, торговельне, культурне і політичне становище в його консульському окрузі.

Щодо другої функції, консул надає консультації фізичним особам своєї держави й уповноважений представляти їхні інтереси перед органами держави перебування, а також консультує капітанів торгових і військових суден. За потреби він виступає посередником у їхніх зносинах із владою порту приймаючої держави.

Відповідно до третьої функції консул виконує обов’язки посадової особи органів реєстрації актів цивільного стану (реєструє народження дитини, шлюб), є нотаріусом з питань засвідчення документів та їхньої легалізації, може зберігати заповіти і виступати в суді зі спадкових питань. Значний обсяг у діяльності консульських посадових осіб займають нотаріальні функції. Вони закріплені у Віденській конвенції 1963 р. і конкретизуються у двосторонніх конвенціях і внутрішньому законодавстві акредитуючої держави. Зокрема ст. 44 Консульського статуту України вміщує докладний перелік нотаріальних дій, які вчиняються консулом:

1) посвідчує угоди (договори, заповіти, довіреності та інше), крім договорів про відчуження й заставу житлових будинків, що знаходяться в Україні;

2) вживає заходів до охорони спадкового майна;

3) видає свідоцтво про право на спадщину;

4) видає свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя;

5) засвідчує достовірність копій документів і виписок із них;

6) засвідчує правдивість підпису на документах;

7) засвідчує достовірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

8) посвідчує факт, що громадянин живий;

9) посвідчує факт перебування громадянина в певному місці;

10) посвідчує тотожність громадянина з особою, зображеною на фото;

11) посвідчує час пред’явлення документів;

12) приймає в депозит грошові суми та цінні папери;

13) приймає на зберігання документи;

14) забезпечує докази;

15) вчинює морські протести;

16) вчинює виконавчі написи.

Нотаріальні дії виконуються у приміщенні консульської установи. При цьому консул, який вчиняє нотаріальні дії, зобов’язаний зберігати таємницю вчинюваних дій. Якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії.

Певну частку в діяльності консульських посадових осіб становить функція опіки та піклування. Якщо компетентні органи держави перебування мають відповідну інформацію, вони зобов’язані:

1) у випадку смерті громадянина акредитуючої держави невідкладно повідомити про це консульську установу, в окрузі якої сталася смерть;

2) невідкладно повідомити компетентну консульську установу про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника не відповідає інтересам неповнолітньої або іншої особи, яка не є повністю дієздатною і є громадянином акредитуючої держави (ст. 37 Віденської конвенції 1963 p.).

Норми консульського права уповноважують консула вчиняти функції щодо укладення та розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, опіки та піклування, реєстрації актів громадянського стану

Щодо спеціальних консульських функцій, то можна виділити:

1) адміністративні;

2) судові;

3) пов´язані з морським і повітряним транспортом.

Однією з найважливіших адміністративних функцій консульської установи є функція, пов’язана з питаннями громадянства та статусу юридичних осіб. Згідно зі ст. 20 Консульського статуту України, консул зобов’язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України в повному обсязі користувалися всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями. Консул зобов´язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб і громадян України.

Консульські установи видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, тимчасові паспорти громадянина України, проїзні документи дитини, документи про припинення громадянства України.

Консул веде облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі. Він реєструє громадян акредитуючої держави, які мають постійне місце проживання в консульському окрузі, хоча це й не суперечить можливості реєстрації осіб, які прибули на незначний термін.

Консул сприяє проведенню загальноукраїнського референдуму, виборів Президента України, народних депутатів України відповідно до законодавства України та країни перебування.

Крім цього, консул інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про чинне законодавство держави перебування, а також про практику його застосування та про місцеві звичаї.

Консул уповноважений без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян своєї держави.

З-поміж важливих консульських функцій адміністративного характеру доцільно виділити видачу паспортів та віз або інших документів, необхідних для перетину кордону та здійснення міжнародних поїздок.

.Судова функція. Норми консульського права покладають на відповідні владні органи приймаючої держави обов’язок інформувати консульську установу акредитуючої держави про кожен випадок арешту, затримання або позбавлення волі в іншій формі. Консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина акредитуючої держави, який перебуває у в’язниці, під вартою або затриманий, для розмови з ним, а також листуватися з ним та вживати заходів для забезпечення йому юридичного представництва. Однією з найважливіших і найскладніших у цій групі є функція представництва або забезпечення належного представництва громадян акредитуючої держави в судових та інших установах держави перебування з метою одержання, відповідно до законів і правил держави перебування, розпоряджень про попередні заходи, що обмежують права та інтереси цих громадян. Свої представницькі функції консул виконує перед усіма судовими органами та органами виконавчої влади і самоврядування, розташованими на території консульського округу.

Третю групу формують функції консула щодо морських і повітряних суден. Компетенція консула щодо морських суден належить до найдавніших і найважливіших його функцій. За відсутності в державі перебування військово-морських (військових) аташе України консул бере участь у розв’язанні всіх питань, що стосуються заходу кораблів у порти, розташовані в межах консульського округу.

Консул зобов’язаний за першої нагоди особисто відвідати корабель чи групу кораблів, що прибула. Якщо судно, що перебуває у плаванні під прапором акредитуючої держави, зазнає катастрофи або аварії, сяде на мілину або з будь-яких причин не зможе самостійно продовжувати плавання, компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульську установу про вжиті заходи щодо порятунку людей, які є на борту судна, вантажу або іншого майна. Під час аварії, зіткнень кораблів та інших морських подій консул вживає всіх залежних від нього заходів, дозволених місцевим законодавством, щодо захисту вантажу та судна, його інвентаризації та збереження.

Якщо відбувалися рятувальні роботи, то місцевий суд, зазвичай, дозволяє консулу отримати врятоване майно після оплати цих робіт.

У разі придбання судна за кордоном консул видає тимчасове свідоцтво на право плавання під державним прапором України.

Що стосується функції консула щодо цивільних повітряних суден, він надає допомогу командирові екіпажу і пасажирам цивільного повітряного судна своєї держави у зносинах з властями держави перебування, а також вживає всіх заходів для повернення за потреби повітряного судна, його екіпажу і пасажирів у власну державу або ж для продовження польоту.

Треба зазначити, що положення Віденської конвенції 1963 р. та двосторонніх консульських конвенцій не розкривають, по суті, зміст цієї функції в широкому обсязі. Але оскільки це питання стосується інтересів багатьох держав, воно докладніше закріплене в їхніх консульських статутах.

Консульська установа (консульство) — це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ: 1.Генеральне консульство; 2.Консульство; 3.Віце-консульство; 4.Консульське агентство. Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств. Місцезнаходження консульської установи та її клас визначаються за згодою з державою перебування. Консульські представництва направляючої держави, яких може бути декілька в державі перебування, на відміну від дипломатичного представництва держави, що акредитує, діють не на всій території держави перебування, а в межах установленого консульського округу. Під ним розуміється територія, на якій відповідно до норм міжнародного права і національного законодавства здійснюються консульські функції. Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами. Існують також позаштатні консули (почесні) – вони не є громадянами країни, яку представляють, здійснюють підприємницьку діяльність, не отримають зарплату від держави, яку представляють (Положення про позаштатних консулів України . Указ Президента України від 17.02.1997 р.).

Персонал Консульства. За Консульським статутом України 1994 р. персонал поділяється на дві групи: 1) консульські посадові особи (споріднена із дипломатичним персоналом посольств); 2) співробітники консульської установи.

Призначення і відкликання консула. Для встановлення консульський відносин досить міжнародно-правового визнання де-факто. Розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою автоматичного розірвання консульських відносин. Але встановлення дипломатичних відносин тягне за собою автоматичне встановлення і консульських. Між встановленням консульських відносин і фактичному заснуванні консульства може пройти значний час. Необхідна згода на місце заснування консульства, його класу, меж консульського округу (на відміну від дипломатичного представництва , яке діє на всій території держави). Консул, як правило, призначається відомством закордонних справ з повідомленням країни перебування. При цьому призначуваному консулу видається спеціальне посвідчення про його повноваження — консульський патент. Патент видається главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ.

Країна, що приймає консула, видає йому спеціальний дозвіл на виконання обов’язків консула — консульську екзекватуру. З моменту її отримання починається діяльність консула.

Завідувач консульським відділенням при дипломатичному представництві не потребує отримання консульського патенту і консульської екзекватури. Його призначення відбувається в порядку, встановленому для дипломатичного персоналу.

Закінчення місії консула може мати місце в наступних випадках:

1) відкликання консула державою, що представляється;

2) анулювання екзекватури державою перебування;

3) закінчення терміну консульського патенту;

4) закриття консульської установи в даному пункті;

5) припинення консульських відносин у цілому;

6) війна між державою перебування і державою, що представляється;

7) смерть консула;

8) вихід території, де знаходиться консульський округ, з-під суверенітету держави перебування.

Перший з перерахованих вище випадків найбільш розповсюджений і в основному має місце при нормальній зміні консулів у якому-небудь пункті держави перебування. При цьому держава перебування сповіщається, бажано завчасно, про факт відкликання консула, а для його спадкоємця запитується екзекватура.

Анулювання екзекватури відбувається набагато рідше, як правило, у результаті порушення консулом законів держави перебування. При цьому, згідно ст. 23 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, консул може бути оголошений persona піп grata і перед державою, що представляється, може бути поставлене питання про його відкликання. Держава перебування в цьому випадку не зобов’язана мотивувати причини анулювання екзекватури.

У випадку війни консул, що відзивається, може доручити захист інтересів своїх співвітчизників у державі перебування консулу третьої держави.

Консульські привілеї і імунітети. Консульський імунітет - це вилучення з-під юрисдикції держави перебування або звільнення від іноземної юрисдикції. В його основі лежить принцип суверенної рівності держав і невтручання у внутрішні справи одна одної. Консульські привілеї - це додаткові пільги та переваги, якими наділяються консульства та їхні співробітники порівняно з громадянами та юридичними особами держави перебування. Згідно з Віденською конвенцією, консульські привілеї та імунітети поділяються на дві групи. Привілеї та імунітети консульських установ і привілеї та імунітети працівників консульських представництв.

Привілеї та імунітети консульських установ охоплюють:

1. Недоторканність приміщень консульської установи.

2. Недоторканність консульських архівів, документів та офіційного листування.

3. Свобода зносин і пересування.

4. Фіскальний імунітет.

5. Право консульства користуватися гербом і прапором своєї держави.

6. Митні привілеї.

1. Недоторканність службових приміщень забезпечується шляхом виконання державами перебування двох основних обов’язків: забезпечення ефективної зовнішньої охорони приміщень (будівель і земельної ділянки); обмеження доступу владних органів країни перебування у приміщення консульства. Недоторканність приміщення консульської установи продовжує зберігатись навіть у випадку розірвання дипломатичних і консульських зносин.

З імунітетом недоторканності консульських приміщень пов’язане питання щодо можливості надання притулку в таких приміщеннях.

2. Консульські архіви та документи є, відповідно до ст. 33 Віденської конвенції 1963 р. недоторканними в будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження. Під консульськими архівами слід мати на увазі всі папери, документи, кореспонденцію, книжки, фільми, реєстри консульської установи з шифрами й кодами, картотеками і будь-якими предметами облаштування, що застосовуються для зберігання.

Консульські архіви користуються недоторканністю, незалежно від недоторканності консульських приміщень.

Архіви та документи, що були втрачені консульством та потрапили у розпорядження місцевої влади, мають бути негайно повернені консульській установі. Місцева влада не має права використовувати їх під час судового або адміністративного провадження.

3. Свобода зносин консульської установи з акредитуючою державою врегульована ст. 35 Віденської конвенції про консульські зносини, яка встановлює, що держава перебування повинна дозволяти й охороняти свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Консульська установа може користуватися будь-якими прийнятними засобами, включно з дипломатичними та консульськими кур´єрами, дипломатичними та консульськими валізами та закодованими або зашифрованими депешами. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканною. Під офіційною кореспонденцією розуміють будь-яку кореспонденцію, що стосується консульської установи та її функцій. Намір держав забезпечити дотримання імунітетів консульської пошти призвів до широкого застосування практики відправлення й одержання пошти безпосередньо в аеропортах, морських і річкових портах, на станціях консульських установ посадовими особами.

4. Право користуватися своїм державним прапором і гербом У Державі перебування має консульська установа. Крім цього, вона має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобах пересування, що використовуються під час виконання офіційних функцій. Порушення або неповага до герба чи прапора визнається як неповага до акредитуючої держави незалежно від того, хто і яким чином це вчинив.

5. Консульські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча Держава або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняється від будь-яких державних, районних і муніципальних податків, зборів і

мита, за винятком тих, що є оплатою за конкретні види обслуговування.

Згідно з чинним законодавством та іншими нормативними актами, держава перебування дозволяє ввіз та вивіз, звільняє від мита, податків і зборів (за винятком зборів завантаження, перевезення, зберігання і розвантаження):

1) предмети, призначені для службового користування консульської установи;

2) предмети, включно з транспортними засобами, призначені для особистого користування працівників консульської установи та членів їхніх сімей, зокрема предмети, призначені для облаштування.

Привілеї та імунітети працівників консульств визначаються категорією працівника і міждержавними домовленостями. Сучасна консульська практика неоднозначно підходить до питання про особисту недоторканність консульських посадових осіб, юридичний імунітет яких має функціональний характер. Персонал консульських установ поділяють на три основні категорії: консульські посадові особи, консульські службовці і обслуговуючий персонал. Остання категорія, звичайно, практикою імунітетів не наділяється, якщо держави між собою не домовляться про інше. До особистих привілеїв та імунітетів консульських посадових осіб і службовців Віденська конвенція 1965 р. відносить:

1) особисту недоторканність консульських посадових осіб;

2) імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування;

3) фіскальний імунітет;

4) митні привілеї.

Консульські посадові особи й службовці, на відміну від дипломатичних представників, користуються своїми імунітетами і привілеями лише під час виконання посадових обов’язків.

Згідно зі ст. 43 Віденської конвенції 1963 p., консульські посадові особи та консульські службовці не підлягають юрисдикції судових або адміністративних органів держави перебування за дії, вчинені ними під час виконання консульських функцій. Консульський юрисдикційний імунітет є формальним (процесуальним) привілеєм. Він не знімає покарання за скоєні дії, а лише передбачає неможливість переслідування під час виконання службових обов’язків. Його часова дія зумовлена періодом перебування конкретної особи на відповідній посаді.

Відмінність між формальним (процесуальним) і матеріальним імунітетом полягає в тому, що останній унеможливлює караність дій. Таким матеріальним імунітетом є, наприклад, адвокатський імунітет. Процесуальний імунітет, не відміняючи караності дій, не дозволяє переслідувати особу за певні дії.

Ціла низка конвенцій, підписаних Україною та іншими державами, надаючи імунітети конкретним посадовим особам, поширює їх також і на членів їхніх сімей, що проживають разом із ними.

Відповідно до п. 1 ст. 44 Віденської конвенції, працівників консульської установи можуть викликати як свідків під час ведення судових або адміністративних справ, і вони не можуть відмовлятися давати свідчення.

Якщо консульська посадова особа відмовляється давати свідчення, щодо неї не можуть застосовуватися жодні заходи примусу або покарання.

Що стосується податкових і митних привілеїв консульських посадових осіб, вони знайшли своє закріплення у ст. 49-59 Віденської конвенції 1963 p., а також у двосторонніх консульських конвенціях, які уклала держава. Так, згідно зі ст. 49, консульські посадові особи та консульські службовці, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними, звільняються від податків, зборів та мита (особистих, державних, районних і муніципальних), за винятком:

1) непрямих податків, що, зазвичай, входять у вартість товарів або обслуговування;

2) зборів і податків на приватне нерухоме майно на території держави перебування, за винятками, передбаченими положеннями ст. 32;

3) податків на спадкове майно або мита на успадкування, або податків на перехід майна, що стягується державою перебування, за винятками, передбаченими у положеннях пункту «Ь» ст. 51;

4) податків і зборів на приватні доходи, включно з прибутками з капіталу, джерело якого міститься в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

5) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

6) реєстраційного, судового та реєстраційного мита, іпотечних і гербових зборів, за винятками, передбаченими в положеннях ст. 32.

Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків, зборів та мита на заробітну плату.

Вказані норми фактично відтворюються і повторюються без особливих змін у двосторонніх консульських конвенціях держав.

Ст. 50 Віденської конвенції 1963 р. закріплює нормативні вимоги щодо звільнення від митного збору та митного огляду.

Особистий багаж та речі, які везуть із собою консульські посадові особи та члени їхніх сімей, що проживають разом з ними, звільняються від огляду. У випадку, якщо є серйозні підстави вважати, що в ньому містяться предмети, які не є особистими предметами чи предметами для офіційного користування, він може бути оглянутий у присутності відповідної консульської посадової особи або члена його сім’ї.

За загальним правилом кожний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими Віденською конвенцією 1963 p., з моменту його в’їзду на територію держави перебування під час слідування до місця призначення або, якщо він уже перебуває на цій території, з часу, коли він розпочав виконувати свої обов’язки в консульській установі.

Якщо функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім’ї, які проживають разом із ним, або його приватного домашнього робітника припиняються в момент, коли ця особа залишає державу перебування або після закінчення розумного строку, щоб це зробити, залежно від того, який із цих моментів настає швидше.

Зазначимо, що щодо дій, вчинених консульською посадовою особою або консульським службовцем під час виконання своїх функцій, імунітет від юрисдикції продовжує існувати без обмеження строку.

За умови смерті працівника консульської установи члени його сім’ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення розумного строку для від’їзду з держави перебування.

Якщо говорити про привілеї та імунітети почесних консулів, то Віденська конвенція 1963 р. не містить визначення терміна «почесний консул», лише в деяких двосторонніх консульських конвенціях присутні елементи визначення цієї назви.

Можна визначити, що почесним консулом є особа, яка має громадянство держави перебування, але може бути також громадянином акредитуючої держави, а іноді й третьої держави, не є службовою особою акредитуючої держави, не отримує постійної винагороди, виконує консульські функції в обмеженому вигляді, може займатися також іншою професійною діяльністю, що має на меті отримання доходу, і користується обмеженими привілеями та імунітетами.

Як передбачено ст. 58 Віденської конвенції про консульські зносини, режим, що застосовується до почесних консульських посадових осіб, майже аналогічний, як і для штатних консульських посадових осіб. Але при цьому існує досить важливе застереження, яке зводиться до того, що вказані привілеї та імунітети надаються лише під час виконання консульських функцій. Водночас вони не надаються членам сім’ї почесної консульської посадової особи.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру зносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні зносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Конвенції 1963 р. штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети. Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов’язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

  Поняття, правовий статус та структура торговельних представництв

:

Сучасна практика заснування торговельних представництв дістала широке визнання. Вона закріплена в багатьох нормах загального міжнародного права, зокрема у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 1961 р. [1].

Торговельне представництво - це частина дипломатичного Представництва в окремій державі, здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітне профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки і т.д.). Поширені випадки, коли торговельне представництво очолював торгівельний представник, якого призначає уряд.

 Серед центральних державних органів зовнішніх зносин України чільне місце займає Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі. Безпосередньо «дипломатичну діяльність» МЗЕЗТ здійснює через торговельно-економічні місії, цілі, завдання і функції яких регламентуються «Положенням про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном». Це Положення було затверджене указом Президента України від 30 квітня 1994 р. У ньому зазначається, що торговельно-економічна місія у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України і законами України та іншими законодавчими актами держави, а також вказівками МЗЕЗТ та МЗС України.

У Положенні наголошується, що основним завданням торговельно-економічної місії є:

- захист економічних інтересів України та прав суб’єктів підприємницької діяльності України в державі перебування;

- сприяння розвиткові торговельно-економічних зв’язків України, залученню іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України і виконанню міжнародних договорів України, укладених із державою перебування;

- інформування Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України, Міністерства закордонних справ України та інших органів державної виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування стосовно товарів, що експортуються з України;

- підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів та послуг, залучення кредитів із держави перебування, виходячи із запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо.