Цінності науки. Поняття етосу науки.

Наука є важливим виявом культури. Хоча головні цілі науки пов’язані з прагненням пізнати істину, соціокультурний та цивілізаційний дискурс, в якому здійснюється сучасне наукове пізнання, висуває на перший план питання цінностей науки.

В останню чверть ХХ століття навіть сформувалась спеціальна галузь - етика науки. Її призначення розуміли як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.

70-ті роки ХХ ст. є той час, коли проблеми етичного смислу наукових досліджень в певних галузях природознавства привернули увагу світової наукової спільноти. Це було пов'язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичні проблеми, які виникли в зв'язку з названими галузями біології, було визначено як "виклик біології по відношенню до філософії". Для філософського осмислення була окреслена проблема потреби "нового етосу науки".

Що таке етос науки? В перекладі з грецької етос - звичай, нрав, характер. В давньогрецькій філософії етос - сукупність рис індивідуального характеру, що визначає поведінку людини. Відповідно етика - наука про принципи правильної поведінки. Нормативність етичних принципів в людському житті є загальновизнаною. В другій половині ХХ ст. наукова спільнота активно обговорювала їх нормативність в наукових дослідженнях.

Слід відзначити, що моральні проблеми в науковому дослідженні, які потребували осмислення в зв'язку з фундаментальними відкриттями в біології, не були абсолютною новиною для науки. Але якщо в 60-ті роки ХХ ст. філософське осмислення розвитку ядерної фізики кваліфікувалось в контраверзі раціоналізму і ірраціоналізму, пропозиціями яких стали відповідно сциєнтиський і екзистенціаліський погляди на науку і можливості людини, то в 70-80-ті роки ХХ ст. дилема "наука - мораль" розв'язувалась в межах технократизму і гуманізму. Відповідно пропонувалися протилежні відповіді на питання - що дає наука для прогресу цивілізації і що вона дає для власне людини і культури?

Обговорення такого роду питань дозволили філософам визначити етичні проблеми сучасної науки як проблеми, що пов'язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми роками об'єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому - виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов'язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру - перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами.

В свідомості світового наукового співтовариства утвердився статус етичних проблем науки як таких, що є результатом впливу науки на суспільство і природу. Яскравий приклад – дослідження відомого західного філософа науки Е.Агацці. Глибокі ідеї в цьому відношенні сформульовані К.Апелем. І в вітчизняній, і в західній філософії науки визнається, що в реальній науці дослідницька діяльність спрямовується певними світоглядними і методологічними орієнтирами, вірою в істинність ідеалів науки, моральними принципами. Усвідомлення вченим необхідних норм реалізується в факті відповідальності вченого – загальнолюдського характеру.

Персональна етика вченого. На підставі наведених обґрунтувань в етиці науки вводиться поняття відповідальності ученого. Академік В.Енгельгардт, який глибоко осмислював етичні проблеми науки, зауважував, що вчений в своїй діяльності природно несе відповідальність загальнолюдського характеру. Він відповідає за "повноцінність" отриманого ним наукового продукту: від нього чекають бездоганної вимогливості до достовірності матеріалу, коректності в використанні робіт своїх колег, логіки аналізу, обґрунтованості висновків. Це і є, за визначенням В.Енгельгардта, елементарна відповідальність вченого, його персональна етика.

Отже, персональна етика - це відповідальність за об'єктивність результату, за збереження, передачу, використання і розширення емпіричних і теоретичних наукових знань.

Утім, за словами самого В.Енгельгардта, це лише - елементарна етика. Непорушне правило, але лише ним не вичерпується етика науки.

В кінці ХХ ст. стало очевидним, що наука, техніка, технологія не лише спричинили бурхливий розвиток цивілізації, а й проявили себе як сила, спираючись на яку людина руйнівним чином вплинула на природу. Для європейської філософії цей висновок не є новим. Він яскраво обґрунтований в філософії М.Бердяєва, М.Гайдеггера, А.Швейцера, О.Шпенглера, Е.Фромма. В сьогоденній цивілізаційній реальності, яка визначається існуванням глобальних проблем людського існування, конечність людського роду стає очевидною не лише в теоретичному обґрунтуванні, а й в практичній визначеності.

Яким же має бути моральний вибір вченого на початку ХХ1 ст.? З одного боку, саме наука причетна до виникнення глобальних проблем. З іншого, зупинити науково-технологічний розвиток неможливо. Крім того, сучасний світ людини – це технологізоване середовище, де жорстко задається структура відношення до природи – як до об'єкта технічних і технологічних можливостей, до суспільства – через соціоекономічні і політичні програми розвитку, до людини – завдяки технології повсякденного життя, спілкування і, навіть, власне до себе.

Етична складова постнекласичної науки. Хоча наука розглядається як причина сучасних проблем людства, вихід з екологічної кризи не можна знайти, не спираючись на сучасну науку і новітні технології (зокрема, біотехнологію). Отже, проблема полягає в тому, на яких світоглядних засадах використовувати досягнення науки. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв'язання екологічної проблеми, треба зрозуміти, яким є тип раціональності, що відповідає сучасному етапу . На думку В.Зінченка розв'язуючи глобальні проблеми, людству потрібно звертатися до “іншої, гуманної, культурної науки” відповідно до міркувань І.Пригожина, що потрібно зробити всі науки гуманітарними.

Пошук такої науки в сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи і людини. В.Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус. Але тип наукової раціональності зміниться.

Новий тип раціональності зараз yтверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси. По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему. По-друге, вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових методологій, зокрема – синергетичної. По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії.

Якщо подивитися на історію людського пізнання, то з'ясуємо, що в її яскравих подіях моральні максими також відігравали суттєву роль. Виникали складні ситуації морального вибору, з яких з честю виходили такі велeтні людської культури як Сократ, Галілей. Але ситуації морального вибору виникали, так би мовити, постфактум. Схематично представляючи: спочатку наукове відкриття, теорія, а потім вже - бути чи не бути? Чи віддавати за них життя?

Ситуація принципово змінилася в процесі руху до постнекласичного типу наукової раціональності. Можна зазначити, що Кантівський наголос на смисловій виявленості етики як "практичної філософії" став пророчим для сучасного стану науки - науки постнекласичної. Її атрибутивною ознакою є те, що дослідження (його мета, об'єкт, методи) спрямовується не лише теоретико-пізнавальними засадами, а й етичними.

Особливість постнекласичного етапу наукового пізнання пов'язана з тим, що ціннісні, зокрема етичні принципи включені безпосередньо в процес дослідження і спрацьовують як його регулятиви, визначаючи вагомість його цілей, нові смисли, саму можливість або неможливість дослідження.

Отже, випрацьовується певна традиційність постнекласичної науки, яка вимагає відповідних дій дослідника. Новим стає те, що правилами дослідження стають не лише науково обґрунтовані положення, а й моральні вимоги. Саме в такій логіці міркувань виявляється методологічний вимір етичних правил. Виходить, що в традиційності постнекласичної науки функціонування етичного як методологічного має стати природнім для науковця. Тобто, стати його етосом. Л.П.Киященко підкреслює багатовимірність етосу постнекласичної науки, яка виявляє мінливість функціонуючих в ньому норм та цінностей та спонукає до пошуку відповідей зі спектру можливих, обстоює право вибору при пошуку правильного рішення.

Повертаючись до окреслених Кантом найвагоміших вимірів світовідношення -

- пізнавального - що я можу знати?

• практичного - що я повинен робити?

• та ціннісного - на що я можу сподіватися?

потрібно визнати пріоритерність для сучасної науки ціннісного виміру, який регламентує те, що ми мусимо робити і те, що можемо пізнавати.

Перехід до постнекласичної науки в її етичній визначеності був осмислений в низці цікавих робіт філософів Класичною серед них є робота І.Фролова та Б.Юдіна "Етика науки" [22]. Саме в ній зроблений висновок про потребу "нового етосу науки" на тлі бурхливого розвитку новітньої, біотехнології - генної інженерії.

Етика генно-інженерних досліджень. Дійсно, безпосередній регулятивний вплив етичних принципів на процес дослідження яскраво представлений в біології. Етичною максимою біологічного пізнання є вимога узгоджувати дослідницькі дії з принципом самоцінністі живого. Самоцінність людини, в такому відношенні, також пов'язана з її приналежністю світу живого, а не лише з особистісною визначеністю. Дослідник-біолог, навіть не ставлячи свідомо такої цілі, вводить себе як живу істоту в ряд своїх об’єктів і хоче зрозуміти їх як “своє інше”.

Аналізуючи роль етичних засад в науковому дослідженні, відомий західний методолог науки Е.Агацці підкреслює, що в традиційній етиці дія вважалась морально завершеною, коли вона мала передбачувані негативні наслідки. "Складна проблема виникає, однак, у тих випадках, коли дія як така, не є морально індиферентною, має позитивну ціль (можливо, більш ніж позитивну) і разом з цим - передбачувані негативні наслідки…В цій ситуації виникає етичне питання: "Хто буде відповідати за наслідки?". Таким чином, в сучасній науці саме відповіді на етичні питання визначають можливість дослідницьких дій.

Методологічний вимір етосу виявляється і в динаміці генно-інженерних досліджень. Мова йде про те, що коли ціннісні орієнтації змінювалися - відповідно ставали можливими певні методології дослідження. Досить яскраво етапи становлення генної інженерії в науково-світоглядному та прагматичному сенсі окреслив В.Вєльков, порівнюючи її з "трансгенним потягом", що рухається вперед: "Перша станція називається "Молекулярні механізми активності генів мікроорганізмів". Друга:"Мозаїчна організація генів тварин та людини". Третя: "Трансгенні мікроби - продуценти білків людини". Кому в великий бізнес - виходь! Четверта: "Генна терапія людини". П'ята: Трансгенні рослини та тварини". Шоста: "Розшифровка геному людини - інформації, що нас кодує". Поки ми на цій станції. Попереду ж сьома станція: "Клонування людини" - величезне місто, "чудовий новий світ". А далі, хто знає, або кінець, або начало". Відповідно до цього стрімкого руху генної інженерії протягом останніх десятиліть етичні вимоги щодо використання трансгенних організмів суттєво змінились, і це відобразилось в обґрунтуванні нових методологічних ракурсів їх використання

Cтруктури етичного регулювання наукових досліджень. Пріоритетність етичних вимог щодо власне дослідницьких визначає методологічні схеми дій фахівців, прямо чи опосередковано пов'язаних з генноінженерними дослідженнями. А саме: взаємодію природничників, медиків, філософів, юристів та ін. Майже половина всіх програм ООН, UNIDO, UNEP включають проекти міжнародних домовленостей, пов’язаних з трансгенними організмами. Серед них є два основних документи: “Кодекс добровільно визначених правил, яких належить притримуватися при випуску організмів в оточуюче середовище”, підготовлений секретаріатом UNIDO і “Протокол з біобезпеки в межах Конвенції по біологічному різноманіттю” UNEP (Biosafety — protocol. / www. biodiv.org. biosafe) [див.9].

Головну загрозу генної терапії пов’язують з вірусною природою носія трансгену. Векторний вірус не має вражати інших людей та репродуктивні клітини пацієнта, щоб трансген не передався нащадкам. Стаття 13 “Конвенції про права людини в біомедицині, що прийнята в 1996 році Радою Європи, наголошує: “Втручання в геном людини, націлене на його модифікацію, може здійснюватись лише в профілактичних, терапевтичних, або діагностичних цілях і лише за умови, що подібне втручання не націлене на зміну геному нащадків даної людини”.

З метою захистити людину в названих дослідженнях від ризику створюються структури та механізми етичного регулювання досліджень. З загальним планом досліджень, які є втручанням в організм людини, має ознайомитись етичний комітет. І лише після цього дослідження може відбутися. Етичний комітет — це структура, яка включає фахівців, а також представників громадськості. Оскільки дослідження пов’язане з ризиком, важливо, щоб його сутність була зрозуміла не лише вченим, а й нефахівцям.

Отже, ризик має бути виправданий не лише в розумінні фахівців, а й у свідомості просто людини, яка звісно буде і користь, і загрозу генно-інженерного дослідження сприймати принципово інакше, ніж фахівець. Важливо наступне: вимога етичної обґрунтованості має передувати дослідницькій частині проекту.

Етичні обґрунтування виконують не лише регулятивну, а й методологічну роль по відношенню до дослідницької практики. На регулюючій ролі етичних вимог в обранні певної біотехнологічної методики дослідження чи лікування наголошує П.Тіщенко. Наприклад, оперативне втручання має певні межі, і в їх визначенні повинен взяти участь хворий. Пропонується врахувати два пласти знать стосовно хвороби пацієнта — біологічний та “біографічний”. В пошуках відповіді в контексті першого — біологічного — компетентним є лікар. В контексті іншого — пацієнт.

В результаті виникає феномен “профанного знання”, в якому присутнє знання про обставини особистого життя, власних економічних можливостей для лікування, життєві плани тощо. Воно є результатом спрацювання етичних вимог як методологічних правил.

Екологічна етика та біоетика. Якщо рух до постнекласичної науки пов’язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це, відповідно, усвідомлення біосфери як цінності, введення її в сферу морального ставлення. Пошук етичних засад ставлення людини до природи репрезентований розробкою екологічної етики. На початку 70-х років розділи з екологічної етики з'явились в курсах філософії в вищих навчальних закладах на Заході, а з середини 70-х екологічна етика була виокремлена як самостійна філософська дисципліна. Прибічники екологічної етики єдині у впевненості, що потрібно екологічно переосмислити самі метафізичні засади нашого мислення і віднести принципи етичної теорії на всі живі істоти, загалом на природу.

Прямою відповіддю на питання - як людина повинна ставитися до природи, є концепція благоговіння перед життям, запропонована А.Швейцером. Таке ставлення до життя включає три сутнісні елементи: покору, світо- і життєствердження і етику – як взаємопов'язані результати мислення. Етична концепція А.Швейцера може бути яскравим прикладом того, як питання екологічної етики органічно переростають в більш широкі – філософсько-світоглядні. Принцип самоцінності життя ( життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада нового світогляду - оптимістичного, який розвивається в умовах гуманної культури.

Наголос на самоцінності живого в усвідомленні моральних регулятивів дослідницької діяльності в процесі формування нового типу наукової раціональності відрефлексований такою галуззю знання як біоетика. Термін біоетика означає включення в сферу етичного також і ставлення людини до природи, зокрема до живого. В такому розумінні біоетика має визначити міру та межі втручання людини в багатоманітність світу живого, в тому числі і в природне в людині. А також сформулювати заборони на таке втручання. Отже, біоетика мє визначити, що є моральним в ставленні до живого, а що ні.

Поняття біоетики ввів в філософську та наукову мову відомий американський вчений і гуманіст В.Р.Поттер в 70-х роках ХХ ст., намагаючись нагадати людству про неможливість нехтувати "етикою живої природи". В.Р.Поттер наголосив на тому, що виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи цінностей сучасного суспільства.

В останні десятиліття ХХ ст. - на початку ХХ1 ст в західній і вітчизняній філософії науки біоетиці приділяють особливу увагу. Бо вона є галузь, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико-технологічні питання.

В Україні ведеться активна робота, що націлена на практичне втілення принципів біоетики. Працюють Комітети з біоетики Президій НАН та АМН, створений проект Закону з біоетики та біоетичної експертизи, вивчається суспільна думка, розширюються контакти з міжнародними організаціями, Комітетами інших країн проводяться філософсько-методологічні конференції.

Якщо аналізувати погляди на біоетику, то можна представити принаймні три аспекти, в яких виявляється зміст цього поняття:

1 - під біоетикою розуміють вроджену схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або не справедливий. Отже, можна сказати, що мова йде про біологічні засади добра і зла. Утім, це не є зведення людської моральності до біологічних рис людини. Зрозуміло, що певна схильність проявляється за умови існування людини в суспільстві.

2 - включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді біоетика - це визначення міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого. Вона має визначити, що є моральним, а що - ні в ставленні людини техногенного суспільства до живого.

3 - медична етика. Якщо наука (природознавство) досліджує певні прояви людської природності, або в певних галузях наукове дослідження стосується людини як об'єкта лише опосередковано, то медицина вивчає людське буття в певних специфічних ракурсах - здоров'я і хвороби, норми і патології, поєднує соціальний і біологічний аспекти людського буття. Відповідно, біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров'я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів. В цьому розумінні біоетика покликана захищати фундаментальні людські цінності. Перш за все - право на здорове життя.