Розрахунки чеками

Чек - один з поширених видів цінних паперів, що являє собою грошовий документ чітку встановленої форми, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця, трасата) банку чекодавця про виплату власнику чека позначеної в ньому суми грошей після його пред'явлення чи протягом терміну, встановленого законодавством.

Оплачений чек за підписом пред'явника служить для банку розпискою у виплаті зазначеної в ньому суми і підтвердженням правильності здійснюваної операції. Чекодавець у момент виписки чека повинний мати кошти на рахунку, тобто чек повинний бути «покритим».

Основними видами чеків, використовуваними у міжнародних розрахунках, є:

• пред'явницький чек, що виписується на пред'явника, його передача і обіг відбуваються, як у готівки;

• іменний чек виписується на певну особу з застереженням «не наказу» чи рівнозначним застереженням і не може передаватися у звичайному порядку іншій особі

• ордерний чек, що виписується на користь певної особи. Він може бути переданий іншій особі шляхом передавчого напису на зворотному боці;

• банківський чек - чек, виставлений одним банком на інший банк.

Чек належить до категорії оборотних документів. Усі права на чек можуть бути передані за допомогою передавчого напису - індосаменту, що проставляється на зворотному боці чека чи на доданому до чека додатковому листі (алонжі).

Платіж за чеком може бути гарантований будь-якою іншою особою, крім платника за чеком. При цьому особі, яка підписалася в якості гаранта, можна, але не обов'язково, вказувати, за кого вона дає гарантію. При відсутності такої вказівки гарантія вважається даною за чекодавця.

Розрахунки при розстрочках платежу

Розстрочки платежу є основною формою комерційних (товарних) кредитів, коли продавець постачає покупцю товар і погоджується на те, що платежі за товар будуть здійснюватися поетапно з нарахуванням банківських відсотків на суму кредиту, що залишилася, з моменту постачання товару.

Значними проблемами таких розрахунків є гарантія платежів і забезпечення їхньої максимальної зручності, як для продавців, так і для покупців. Ці проблеми вирішуються за допомогою векселів, що є письмовими зобов'язаннями боржника сплатити кредитору у встановлений термін у визначеному місці зазначену у векселі суму. Наприклад, покупець може виписати кілька піврічних векселів на користь продавця, що у сумі покривають вартість поставленого товару і відсотки по наданому кредиту.

Зручність векселів як способу гарантії платежу полягає в тому, що вони можуть служити і засобом розрахунків. Кредитор, що володіє векселем, може зробити на ньому передавчий напис (індосамент) на користь іншої особи. Власник векселя не обов'язково повинний чекати настання терміну платежу, він може заздалегідь продати його банку за меншу суму, але отримати гроші відразу.

Застосування векселів при розрахунках по кредитах за поставленні товари має ряд недоліків:

• не завжди можливо для продавця повідомити покупцю точну суму векселю до відвантаження товару;

• після виписки векселю покупець повинний переслати його для перевірки продавцю, а потім підписати та авалювати у банку, що забирає визначений час.

Тому в комерційних розрахунках застосовують переказні векселі (тратти). На відміну від простих векселів тратти виписуються продавцем товару - трасантом і є безумовним його наказом платнику - трасатові, яким є банк, що акцептує тратти, покупця, платити пред'явнику тратт визначені в них суми в зазначений термін.

Передбачений векселем чи траттою платіж може бути забезпечений авалем - гарантією платника чи іншого банку. Аваль - це самостійне безумовне зобов'язання банку виплатити грошові суми на першу вимогу власника векселя чи тратти.

Простий вексель і тратта, щоб бути дійсними, повинні містити визначений набір реквізитів. Так, у перекладному векселі (тратті) повинне бути зазначене таке:

• найменування;

• розпорядження про сплату визначеної суми;

• найменування платника;

• терміни й місце платежу;

• указівка того, кому чи за наказом кого повинен бути здійснений платіж;

• дата і місце складання документа, підпис трасанта.

У 1936 р. СРСР, приєдналася до Женевської конвенції 1930 р., що установила Єдиний закон про простий і переказний векселі. Зазначена Конвенція призначена для вирішення суперечок, що виникають між учасниками вексельного обігу при застосуванні законів, що діють у різних державах.