2.2. Міжнародна правова основа зовнішньоекономічної діяльності Гаагські конвенції, що стосуються уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу товарів

Незважаючи на швидкий розвиток нових форм обміну в міжнародному торговому обороті, договір купівлі-продажу товарів як і раніше відіграє в ньому основну роль. Тому увага фахівців, що займаються уніфікацією норм міжнародної торгівлі, спрямовано саме на цей тип договору.

Роботи з уніфікації права, що регламентує міжнародну купівлю-продаж, були розпочаті Інститутом уніфікації приватного права в Римі у 1926 р. Далі у 1928 р. і потім у 1930 р. робота була продовжена Конференцією міжнародного приватного права в Нідерландах і згаданому інституті. Результатом роботи став попередній проект, основним завданням якого було створення зводу міжнародних законів, що стосується сутності купівлі-продажу.

У 1935 р. попередній проект був представлений Раді Ліги Націй, а потім його передали урядам країн-учасниць з метою збору й узагальнення думок про нього. Подальша робота над проектом була перервана Другою світовою війною і відновлена в 1951 р.

1964 р. повноважні представники 28 держав підписали Заключний акт дипломатичної конференції, у ході якої було розроблено:

• Конвенцію, що стосується уніфікованого права на укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаагська конвенція про укладення договорів 1964р.);

• Конвенцію, що стосується уніфікованого права щодо міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаагська конвенція про купівлю-продаж 1964 р.).

Гаагська конвенція про купівлю-продаж складається з 15 статей і додатка до Конвенції, що містить з 6 глав. Перші дві глави є вступними - у них визначається сфера застосування права і наводяться загальні положення і визначення. При цьому значна частина цих визначень виступає компромісом між визначеннями різних систем У гл. III і IV представлена найважливіша частина уніфікованого права - обов'язки продавця і покупця. У двох главах, що залишилися, наведені норми, які містять виклад загальних проблем зі сфери зобов'язань покупця і продавця, а також питання переходу ризиків.

Майже відразу ж після підписання Гаагських конвенцій стало очевидним, що вони не отримають широкого міжнародного схвалення. Одне із найбільш серйозних обвинувачень полягало в тому, що їх розробляло певне коло фахівців з високорозвинених держав без урахування думки країн, що розвиваються. У такій ситуації виникла необхідність приступити до розробки єдиного режиму міжнародної купівлі-продажу, який був би схвалений усією міжнародною громадськістю.

Віденська конвенція оон 1980 р. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів

Основної для складання умов договорів міжнародної купівлі-продажу є «Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів», що була прийнята на дипломатичній конференції у Відні в 1980 р. Головною ідеєю розроблювачів цієї Конвенції було примирення двох конфронтуючих тенденцій: національних систем регулювання договорів купівлі-продажу та універсального характеру сучасного міжнародного товарообміну.

Віденська конвенція 1980 р. є документом, який підписали близько 50 держав, у тому числі Росія, Білорусь, Україна, Естонія, Грузія, Литва та ін.

Конвенція складається з чотирьох частин:

Частина 1 «Сфера застосування і загальні положення» містить вказівки на відносини, що регламентуються Конвенцією, а також фіксує деякі важливі умови. Зокрема, вказується на те, що договір купівлі-продажу може бути укладений у письмової, або в усній формі.

Частина 2 «Укладання договору» стосується питань, що випливають з укладання договору шляхом направлення однією стороною пропозиції (оферти) укласти договір і згоди (акцепту) на укладання договору іншої сторони.

Частина 3 «Купівля-продаж товарів» безпосередньо містить ряд положень, що стосуються обов'язків продавця і покупця, переходу ризику ушкодження і втрати товарів, забезпечення схоронності товару, звільнення сторін від відповідальності.

Основними обов'язками продавця є: постачання товару, передача всіх документів, що стосуються до товару, і передача права власності на товар відповідно до умов договору купівлі-продажу й Конвенції. У Конвенції також передбачено ряд норм, що визначають обов'язки продавця у стосовно якості товарів.

Основні обов'язки покупця включають: зобов'язання оплатити вартість товару і прийняти його. З приводу переходу ризику від продавця до покупця Конвенція містить відповідну регламентацію: «Якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару і продавець не зобов'язаний передати його в якому-небудь визначеному місці, ризик переходить на покупця, як тільки товар зданий першому перевізнику».

Частина 4 містить деякі заключні положення щодо порядку приєднання до неї інших країн.