1.4. Поняття виховного впливу

З точки зору сучасної психології одиницею виховного процесу як процесу взаємодії двох активних суб'єктів (вихователя й вихованця) є виховний вплив. При цьому вихованець одночасно виступає й об'єктом (тобто тим, на кого спрямований вплив), і суб'єктом виховання, за яким визнається спроможність активно впливати на перебіг виховного процесу.

Виховний вплив — це процес організації сумісної активності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямованих дій, які мають на меті зміну психологічних характеристик об'єктів виховного впливу (їхньої мотивації, потреб і установок, цінностей та рис характеру), а також перебудову поведінки останніх з огляду на характерні для певного суспільства уявлення про соціально зрілу, пристосовану до реальних суспільних умов особистість. Педагогічно ефективним вважається лише той вплив, який одна людина відчуває з боку іншої, що сприяє розвиткові її особистості або підготовляє його.

З огляду на це перед вихователем виникають такі конкретні завдання:

- ретельного добору засобів виховання, інформаційне забезпечення яких адекватно сприймалось би та розумілось виховною аудиторією;

- спонукання виховної аудиторії до розкриття власного розуміння змісту одержаної інформації через зворотні повідомлення або відповідні дії.

Як уже зазначалося, психологічний ефект впливу на людину, до якої він адресований, зумовлюється тим, наскільки для неї суттєвий ступінь особистісної значущості важливості ідеї або відношення, які є в смисловому змісті впливу. Для цього вихователю, звичайно, необхідно добре розуміти, які ідеї й цінності життя важливі для вихованця наданому етапі його онтогенезу в конкретний момент взаємодії з соціальним і предметним світом, брак якої соціальної інформації або соціального досвіду найгостріше переживає вихованець на певний момент. Чим більша тут відповідність, тим більша вірогідність адекватного приймання вихованцем змісту виховного впливу, а, отже, і ефективнішим є вплив. Тому при доборі дієвих форм і методів виховних впливів так важливо враховувати вікові й індивідуально-типологічні особливості особистості конкретних вихованців. При цьому враховувати не лише стійкі особливості особистості дитини, а й її тимчасові психічні стани, що відображають той своєрідний психологічний клімат, з яким дитина ввійшла у виховну ситуацію і який значною мірою зумовлює сприймання нею педагогічного впливу.

Окрім того, і це не менш суттєво для вихованця, у процесі виховної комунікації важлива форма звертання, психологічні особливості організації впливу, їхня компліментарність (відповідність) уявленням дитини про бажаний спосіб і психологічні умови педагогічної взаємодії з нею як з особистістю з певним соціальним статусом і внутрішньою позицією. Ця позиція є активним суб'єктом власної життєдіяльності, а не знеособленим об'єктом виховних маніпуляцій. Суттєвого значення при цьому в оформленні виховного впливу набуває увага вихователя до власного використання оптико — кінетичної системи знаків (жести — рухи рук, міміка — вираз обличчя, пантоміміка — пози тіла), паралінгвістичної системи (вокалізація мовлення, його тональність) та екстралінгвістичної системи (темп мовлення, паузи, сміх тощо), а також просторово-часові параметри організації педагогічного спілкування, у яких активно відображаються емоційні реакції, стани й почуття дорослого, його ставлення до дитини і педагогічної ситуації в цілому.

Ефективність виховного впливу проявляється, насамперед, у позитивних зрушеннях у поведінці вихованця, в його зацікавленості продовжувати спілкування з вихователем, у схваленні дитиною змісту педагогічного впливу та в переході цього змісту з рівня зовні існуючих ідей, відносин і вимог, які висуває вихователь, на рівень власних цінностей та вимог вихованця до самого себе. Такий перехід проявляється передусім у відстоюванні й творчому розвитку ним тих цінностей, принципів, ідей і відносин, які складають зміст педагогічного впливу.