1)Загальна хар-ка Північного Ренесансу

Півні́чне Відро́дження — культурний рух та мистецька епоха у північноєвропейських країнах в останнє десятиріччя XV століття та першу чверть XVI століття. Поступилося місцем культурі маньєризму і бароко. Свою назву течія отримала через спільні з італійським Відродженням тенденції. Північне Відродження набуло найбільшого поширення в таких країнах як Німеччина, Нідерланди, Франція та Англія. Поняття«Північне Відродження»вперше використав Вазарі у своїй книзі у 1550р.. Під цим терміном він розумів відновлення культури античності у новий період. Період Північного Відродження поділяється на такі підвиди: Раннє, Високе, Пізнє.Період Раннього Північного Відродження був досить значущим для розвитку всього світового мистецтва. Раннє Північне Відродження стимулювало появу нових митців у всіх галузях творчої діяльності.Високе Північне Відродження відрізнялося виваженістю та розумом, акцентуванням уваги на головному. Треба відзначити, що саме у цей період були написані та створені визначні шедеври, що пізніше визнавалися як ідеали та символи цієї доби у всьому світі.Щодо Пізнього Північного Відродження, то його досить повно та змістовно зумів розкрити у своїх витворах Шекспір. Його герой Гамлета став певною мірою символічним. У цьому образі якнайкраще зображено бажання визначити свою життєву позицію та зробити власний вибір.Загальна особливість Північного Відродження  — гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні проблеми, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. В мистецтві Північного Відродження більше позначилося середньовічне світогляд. В ньому більше релігійного почуття, символіки, воно більш умовно за формою, більш архаїчно, більше пов'язане з готикою і, природно, менш знайоме з античністю, з якої і зблизилося тільки через Італію вже в кінці XV ст. Північний Ренесанс запізнюється по відношенню до італійського на ціле століття і починається тоді, коли італійський вступає у вищу фазу свого розвитку.Відомі представники живопису Нідерландів вдало запроваджували нові технології — саме нідерландці, брати ван Ейки вважаються головними засновниками живопису олійними фарбами в Західній Європі.Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471–1528) — видатний живописець, гравер, вчений.

2) Скульптори хх ст.

Константи́нБранку́зи (19февраля 1876, — 16марта 1957) — французский скульптор румынского происхождения, один из главных основателей стиля абстрактной скульптуры, ярчайший представитель парижской школы, имеющий мировое имя в авангардном искусстве XX века.Использовал выразительность текучих стилизованных контуров, целостных объёмов, фактуры материалов для создания обобщённо-символических образов («Поцелуй», камень, 1908; «Прометей», мрамор, бронза, 1911; серия «Птица в пространстве», бронза, 1912—1940), усиливая со временем лаконизм и геометрическую отвлечённость форм. Скандальную популярность получила его «обсценная скульптура» 1916 года «Портрет княгини Бибеску», при взгляде издалека бюст молодой женщины по форме в целом идеально напоминал мужской фаллос. Несколько раз эта скульптура подвергалась аресту со стороны Министерства Культуры Франции, а сам Бранкузи — судебному преследованию (за аморальность).В ряде работ выступил одним из родоначальников абстракционизма в европейской скульптуре. В центральных произведениях — мемориальном архитектурно-скульптурном комплексе на улице Героев в городе Тыргу-Жиу (1937—1938; «Бесконечная колонна», (позолоченная сталь); «Стол молчания», «Врата поцелуя» — (оба камень) достиг лапидарной простоты форм, используя традиции румынского народного искусства.

Скульптура Мура, починаючи з другої половини 1940-х років, отримує новий імпульс до розвитку, пов'язаний з можливістю здійснювати їм усі свої задуми у формі монументальної пластики на відкритому повітрі — у природному або архітектурному просторі. Матеріал пластики Мура у 1945–1986 роках — переважно, бронза (на відміну від попереднього часу, коли улюбленими матеріалами Мура були камінь та дерево). Не виходячи з кола своїх головних тем-образів, вироблених ще у 1920 — 1930-і роки, він всіляко їх інтерпретує — від фігуративних до напівабстрактних варіантів.. Шукання Мура часто спираються на досягнення пластики минулого (у той час майстер вертається до пластики класичної античності, яку раніше заперечував, а також до романо-готичної скульптури) і на образи елементів конкретного світу (кістки, раковини, камені, тощо

Графіка Мура 1945–1986 років показує у всій повноті відмінне від пластичного розуміння форми. Якщо у довоєнний час основним видом графіки художника були так звані «Ідеї для скульптури», безпосередньо пов'язані з його скульптурною діяльністю, то тепер все більше значення надається малюнкам уявних сцен та образів, а також графічним серіям^[2]. Для робіт Мура післявоєнного періоду характерне звернення до теми материнства та народження нового життя, ембріона, ще пов'язане пуповиною з матір'ю, але вже починаючого окреме від неї існування.^[3]. Пізніші графічні роботи Мура повністю звернені до примарних психологічних категорій образу, його «душі». Вони є однією з вершин його творчості.Боччони Умберто (Boccioni Umberto) (1882-1916) - Итальянский художник и скульптор, футурист. Являлся одним из главных теоретиков движения футуризма в Италии. В 1910 году группировка молодых художников - футуристов провозгласила своей целью разрушение старой культуры и воплощение в современном искусстве динамизма индустриальной эпохи и современных капиталистических больших городов. Футуристы фетишизировали машинную технику, противопоставляли машину человеку. Они стремились передать в живописи внутреннюю динамику предмета и перенасыщенность сознания современного человека множеством теснящих друг друга впечатлений. Главным фактором выражения современности они провозгласили время (четвертое измерение), ощущение которого пытались передать в картине с помощью раздробления и искажения зрительного образа реального мира в хаотической динамике ритмов, путем многократной фиксации повторных этапов движения тел в пространстве. Футуристы предвещали крах современного искусства, видели новое не в социальном переустройстве жизни общества, а в торжестве современного техницизма, подавляющего человека. Наиболее яркое выражение футуризм нашел в Италии в творчестве Умберто Боччони, Джино Северини, Джакомо Балла, К. Карра - авторов беспокойно-хаотичных композиций.

Білет№ 31