1)Загальна хар-ка маньєризму

Маньєри́зм (італ. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві та архітектурі 16 століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною.Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко.Маньєризм з'явився в Італії, де найважливішими осередками розвитку стилю стали Флоренція, Мантуя та Рим, а потім отримав поширення у Франції та інших європейських країнах

Важливою особливістю маньєризму як стилю був його аристократизм, недемократичність, орієнтованість на смаки багатих володарів, взагалі припалацовий характер. Головними замовниками і споживачами мистецтва маньєризму була церковна і світська аристократія .Характерними особливостями художнього рішення робіт, що відносяться до стилю маньєризм, можна вважати підвищену духовність (нерідко суміщену з не менш сублімованим еротизмом або, навпаки, підкреслено протипоставлену йому); напруженість і зламаність ліній (зокрема, використання так званої «змієвидної» лінії в композиціях ), видовженість або навіть деформованість фігур, напруженість поз (контрапост), незвичайні або чудернацькі ефекти, пов'язані з розмірами, освітленням або перспективою, використання дратівливих хроматичних кольорових гам, перевантаження композиції фігурами і деталями тощо

Головні представники в Італії: Мікеланджело (пізні твори), Джуліо Романо (бл.1492—1546), Тінторетто (1518—1594) та інші, у Франції: Франческо Приматіччо (1504-1570), Жак Калло (бл. 1592-1635), Жак Беланж (1594-після 1638), Жак Андре Дюсерсо (1510-1584), в Іспанії - Ель Греко ( 1541 - 1614), Луїс Моралес ( бл. 1523 - 1586 ), Хуан Санчес Котан (1560 - 1527) та інші; Німецькі маньєристи - Бартоломеус Шпрангер, Ганс фон Аахен (бл. 1552-1615), художник,Йозеф Стаммель (1695-1765), скульптор

2)Історичний живопис рос.академічної школи XVIІІ ст.(А.П.Лосенко)В живопису XVIІІ ст.найбільш послідовно принципи класицизму втілив історичний жанр: античні та біблейські сюжети, національна історія трактувалися в ньому відповідно громадянським і патріотичним ідеалам просвітництва. Основоположником російського історичного живопису є

Лосенко Антон (Антін) Павлович (10.08.1737, м. Глухів Чернігівської губ., тепер Сумської обл. − 04.12.1773, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) − живописець, рисувальник, педагог, мистецький діяч. Майстер історичного та портретного жанру, один із засновників російської академічної художньої школи, академік, професор, директор Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1772). Йому належить перший твір на тему російської історії " Володимир і Рогнеда". Загальний характер картини звісно, театрально - умовний, схожі на барельєфи античних стел фігури плачущих служниць. Звернення до російської історії як і трактування теми будо характерним для епохи високого національного злету ІІ пол. ХУІІІ ст. Лосенко уважно вивчав не тільки російську історію, а й давньруські костюми, шукав характерні типажі, при всій патетиці в його картині багато щирого почуття .

Новий етап у розвитку історичного живопису пов`язаний з ім"ям Г.Угрюмова , основною темою творів якого є боротьба російського народу за свою незалежність. Угрюмов займався також портретним жанром.Російський історичний живопис, який включає багато міфологічних сюжетів, воліє до суворої теми чоловічої дружби. На відміну від французьких художників XVIII ст., які витончено обігравали фривольні сюжети античної міфології, російський живопис не визнає подібних ситуацій.

Билет № 30