2)Група «Набі»

У 1889 р. в Парижі з'явилася нова творча група, члени якої називали один одного «набі» (від давньоєвр. «нави» - «вісник», «пророк»). Вона складалася з молодих художників - Моріса Дені (1870 - 1943), Поля Серюзьє (1863-1927), Жана Едуарда Вюйяра (1868-1940), П'єра Боннара (1867-1947), Поля Елі Рансона (1864-1909), Фелікса Валлоттона і ін. Набиды, наравне с импрессионистами, представляли собой одно из главных направлений искусства конца XIX — начала XX веков. Всі вони захоплювалися живописом Поля Гогена, прагнули знайти свій шлях у мистецтві і хотіли зробити творчість не тільки роботою, але і стилем життя. Члени групи «Набі» прагнули до роботи в декоративних видах мистецтва: вони виготовляли гобелени, кераміку, вітражі.

Художники постійно виставлялися в паризькому магазині «Будинок нового мистецтва» Семюела Бінга і співпрацювали з популярним журналом «Ревю бланш».Художники-набиды создали своеобразный вариант стиля «модерн» под влиянием Поля Гогена и понт-авенской школы. Их творчество близко литературному символизму и характеризуется главенством цветового начала, декоративной обобщенностью форм, мягкой музыкальностью ритмов, плоскостной стилизацией мотивов искусства разных народов: французского народного искусства, японской гравюры и итальянских примитивистов.

Произведениям Серюзье, Дени, Русселя характерны религиозно-мистические настроения, в то время как работы Боннара иВюйяра имеют интимно-лирический строй образов.Серед членів групи «Набі» не без впливу Гогена виник інтерес до ксилографії (від грец. «ксилон» - «зрубане дерево» і «графо» - «пишу», «рисую»), гравюрі на дереві. Найбільш цікаві досліди в цій галузі належали швейцарцю Валлоттону. Графічний стиль майстра відрізняють контраст чорних і білих плям, виразність силуетів і недомовленість композиційної побудови. Відродження інтересу до кольорової літографії пов'язано з іменами Боннара і Вюйяра. Обидва художники прагнули передати з допомогою кольорової печатки основні властивості живопису.Група «Набі» проіснувала недовго - на початку XX ст. вона поступово розпалася. Кожен з її членів пішов своєю дорогою.

Білет № 19

1) Загальна хар-ка мистецтва Візантії

Одне з найважливіших місць у візантійському мистецтві посідає живопис. Головні форми візантійського живопису: монументальний храмовий живопис (мозаїки, фрески), ікона, книжкова мініатюра.Візантійське мистецтво спиралося на релігійні канони і традиції. Головною особливістю мистецтва Візантії була його барвистість, пишність, святковість — в поєднанні з витонченою духовністю і християнським спіритуалізмом.Це пояснюється поєднанням в ньому античних традицій з християнською релігійністю. Візантійське мистецтво було глибоко символічним. Символ — вказівка на подвійне значення образу, предмету. Християнський символізм заснований на поєднанні в одному образі двох його значень — земного (предметного, матеріального) і божественного (ідеального, духовного). Таким є символізм іконопису.Іконопис — сакрально-ритуальне мистецтво, покликане спрямовувати «внутрішній» духовний погляд кожного глядача від образу до первообразу, тобто бачити не те, що сприймається візуально, а сутність. Ікона з грец. зображення, образ — фрескова і станкова. Основні художні принципи іконопису:

1. Типологізація образів і сюжетів (Христос, Марія, апостоли);

2. Незвичайність засобів художньої виразності — плоскість зображення, статичність фігур, відсутність глибини простору;

3. Анонімність авторів;

4. Канонізація сюжетів, співвідношення фігур, поз, підбору фарб тощо.

Характерними рисами візантійського стилю є: порушення пропорцій, підкреслена «безплотність» фігур, витягнутість форм, широко відкриті очі, які символізують духовне начало.

Специфічною формою візантійського мистецтва була мозаїка. Зображення викладається з різнокольорових кубиків смальти (сплаву скла з мінеральними фарбами). Візантійські мозаїки були яскравими, багатобарвними, складними за композицією, багатофігурними, сюжетними.

Великий розвиток у Візантії отримала книжкова мініатюра.

Мініатюра — витвір образотворчого мистецтва малого розміру, виконане тонким пензлем. Ними прикрашалися богослужебні книги, історичні і літературні твори. До найкращих творів слід віднести Паризький псалтир (X ст.). У мініатюрі «Давид, що грає на лютні» образ музиканта приваблює реалізмом, значне місце в композиції посідає пейзаж.Візантійська художня культура вбачала головною метою наближення через сакральне мистецтво до невпізнаваного — до Бога. Головними образами художніх творів виступали тільки Бог, святі, апостоли, в окремих випадках — божественнийімператор та його родина. Сюжети творів ґрунтувалися на Святому Письмі, воно ж визначало іхні персонажі, композиції, типи фігур, атрибути святих та іншу християнську символіку.

Досить значним є вклад Візантії у світову архітектуру. Найвищого розквіту сягає у Візантії церковна архітектура. Ранньовізантійські храми споруджувалися переважно у формі базиліки — витягнутої в довжину споруди, центральна частина якої (нерідко поділена на три, п'ять нефів) завершалася розташованою у східній частині апсидою, де знаходився вівтар з престолом. Двоскатна покрівля на підпорах поступово замінюється куполом, розташованим над центральним квадратом храму. У другій половині ІХ ст. у Візантії з'являється новий тип храму — хрестово-купольний.

Водночас візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської культури, мала риси не лише християнства, а й античної спадщини. Тому, незважаючи на всезростаючий вплив християнства, тут ніколи не згасала світська художня творчість. Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво виробило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'язаний головним чином з церковними догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.

2) У початковий період творчості Петров-Водкін зазнав сильного впливу зарубіжних майстрів символізму та «модерну». Його вважають одним з виразників символістських тенденцій у тогочасному російському живописі. З 1910-х років він перейшов від алегоричних до цілісних монументально-декоративних творів.Петров-Водкін цікавився раннього Відродження та руським іконописом, результатом чого вважають розробку ним сферичної перспективи. Художник також створював тематичні картини,портрети, натюрморти^[.Еротизм у творчості

Деякі роботи Петрова-Водкіна були сприйняті як такі, що містять еротизм.Одна з найвідоміших ранніх робіт — «Сон» (1910) зображує двох оголених жінок, які пильно дивляться на сплячого оголеного чоловіка. Картина викликала дискусію серед художників і різку критику в пресі. Вона стала предметом суперечки між двома знаменитими художниками: головним захисником картини виступив Олександр Бенуа, а найбільш різким критиком — Ілля Рєпін .

Серед картин Петрова-Водкіна чимало зображень оголених чоловіків.

Білет № 20