4. Історична основа та соціальна панорама роману.

Історичний підтекст грає надзвичайно важливу роль у циклі романів «Ругон-Маккари», так як Золя прагне відобразити життя різних соціальних класів у контексті різних історичних періодів Франції, очевидцем яких частково був він сам. У своєму нарисі «Розходження між Більзаком і мною» («Différences entre Balzac et moi»), який був опублікований у 1869 році, він зазначив, що хоче, щоб його цикл романів став дзеркальним відображенням тогочасного суспільства на прикладі лише однієї сім’ї.

Події роману охоплюють роки буржуазної революції 1848 року, державного перевороту 1851 року та створення Другої Французької імперії фбо Французької імперії Наполеона ІІІ.

У тогочасному суспільстві, як неважко здогадатись, панували революційні настрої. Вони мали різний вплив на різні шари суспільства, так само як і різні соціальні класи мали різний вплив на перебіг подій. Наприклад, політика залишалася полем діяльності духовенства, дворянства та частково – буржуазії. Натомість голос народу залишався за лаштунками. Та ненависть до нового республіканського режиму напрочуд ефективно об’єднала землевласників (так званих рантьє), торговців, дворян та служителів церкви у єдиному потягу до звершення бонапартистського перевороту.

Персонажі циклу романів займали різні позиції у подіях революції. Тут є і щирий республіканець Сільвер, і бонапартисти П’єр та Фелісіте, та навіть лікар Паскаль, який виступає аполітичною фігурою і зберігає нейтралітет.

Революційні події мають різний вплив на різні верстви суспільства. Наприклад, представник студентства, Сільвер, помирає молодим, а Ежен Ругон успішно стає міністром Другої Імперії та допомагає Арістиду у його кар’єрі фінансиста.

5. Теорія спадкового впливу в контексті дослідження родоводу Ругон-Маккарів

В історії світової літератури ім’я письменника Е.Золя невід’ємно пов’язане з натуралізмом.

Натуралістична теорія французького письменника постійно уточнювалася, доповнювалася й врешті-решт знайшла своє вираження в передмові до роману “Тереза Ракен” (1868), нарисі “Розходження між Бальзаком і мною” (1868-1869), збірниках статей “Що мені ненависно” (1866), “Експериментальний роман” (1880), “Романісти-натуралісти” (1881), “Натуралізм у театрі” (1881). У цих працях Золя декларував принцип об’єктивності та правдивості мистецтва, вимагав від художнього твору документальної точності, а від митця – скрупульозного спостереження та вивчення дійсності.

Теоретик визнав детермінуючу роль середовища і спадковості для особистості. Долю своїх героїв, їхню психологію пояснював трьома засадами:

1. спадковістю – доля героя, його вчинки повністю залежать від того, що закладено в генах;

2. середовищем – людина була рабом середовища, у якому сформувалась;

3. історичною добою – на людину впливав час, у якому вона жила.

Французький письменник-натураліст разом зі своїми прибічниками розширив коло тем, заборонених раніше. Отже, натуралізм Золя – це сформований світогляд, особлива позиція по відношенню до дійсності і специфічний метод дослідження.

Відштовхуючись від теорії спадковості, автор поставив перед собою два завдання: «вивчити на прикладі однієї родини питання крові і середовища» і «зобразити всю Другу імперію, починаючи з державного перевороту до наших днів».

Тому, задля виконання першого з поставлених собі завдань, Золя, використовуючи риси натуралізму, описав початок “родоводу” Ругон-Маккарів. Молода жінка Аделаїда двічі перебувала у шлюбі: вперше – з Ругоном, вдруге – з п’яницею Маккаром, від яких і народилися спадкоємці. Нащадки Ругона досягли успіху, багатства і влади, стали міністрами та фінансистами; діти ж Маккара морально деградували і перетворилися на п’яничок, повій та вбивць. Таким чином, “сімейний принцип”, покладений в основу циклу, уже в самому задумі було підпорядковано началу соціальному.