3.Використання методу варіаційної пульсометрії при аналізі процесів відновлення.

МЕТОД ВАРІАЦІЙНОЇ ПУЛЬСОМЕТРІЇ посідає одне з провідних місць серед нетрадиційних методів визначення функціонального стану серцево-судинної системи організму і є математичним аналізом серцевого ритму, який призначений для оцінки ступеня напруги механізмів регуляції системи кровообігу. Означений метод дозволяє оцінити ступінь напруги регуляторних механізмів серцево-судинної системи, яку науковці справедливо розглядають як основний індикатор реакції організму на комплекс зовнішніх дій. Метод варіаційної пульсометрії використовується при аналізі процесів відновлення.

У загальному виді систему управління серцевим ритмом можна представити у вигляді двох контурів регуляції – центрального й автономного. Звичайний (нормальний, середній) рівень функціонування фізіологічних систем забезпечується автономним контуром регуляції при мінімальній активації центральних механізмів управління. У процесі підвищення рівня функціонування організму (наприклад, при адаптації до несприятливих умов середовища) виникає необхідність все більш активного втручання центральних механізмів у діяльність автономних. При цьому, не дивлячись на збереження гомеостазу, адаптивне урівноваження організму із середовищем відбувається за рахунок зростання напруги процесів регуляції. Отже, чим більшою є напруга регуляторних механізмів, тим вищою буде ціна адаптації організму. З метою отримання інформації, необхідної для математичного аналізу серцевого ритму (тобто для оцінки напруги регуляторних механізмів), проводиться безперервний запис ЕКГ у реципієнтів в стандартному відведенні в перебігу 2-3 хвилин. Після вимірювання величини інтервалів R-R (в мм) (не менше 100 інтервалів) складається динамічний ряд, який і піддається статистичній обробці, внаслідок чого розраховуються:

Мода (Мо, с), часто зустрічається величина інтервалу R-R, яка

відбиває вплив центрального контуру регуляції на автономний гуморальними каналами;

Амплітуда моди (АМо, %) – число інтервалів R-R, відповідних значенням Мо, яка виражена у відсотках і відбиває вплив центрального контуру на автономний нервовими каналами;

Варіаційний розмах (ΔХ, с) – різниця між максимальним і

мінімальним значеннями інтервалів R-R, яка характеризує діяльність автономної регуляції ритму серця;

АМо/Δх або індекс вегетативної рівноваги (ІВР, у.о.) –

співвідношення між симпатичною і парасимпатичною регуляціями серцевого ритму;

Отримані дані дають змогу щодо розрахунку індексу напруги (ІНссс,у.о.), який характеризує ступінь функціональної напруги регуляторних механізмів системи кровообігу:

ІНссс = АМо / 2 Мо • ΔХ

Згідно з отриманими кількісними значеннями ІНссс,

виокремлюють такі функціональні стани системи регуляції серцевого ритму:

1. Норма. Величина ІНссс реєструється в межах від 50 до

200 у.о.

2. Дісрегуляція з переважанням активності симпатичного

відділу вегетативної нервової системи. ІНссс ≥200 у.о.

Спостерігається в осіб з пониженими резервними можливостями організму (після важких захворювань, перенапружень тощо), а також з пониженою здібністю до мобілізації функціонального резерву.

3. Дісрегуляція з переважанням активності

парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи.

ІНссс ≤50 у.о. Спостерігається в осіб з помірною і вираженою

брадикардією у випадках перенапруження, надмірного збудження підкіркових центрів, порушеннях метаболічних процесів унаслідок патологічних змін в організмі.