16.Визначення поняття реабілітація, її види і загальна характеристика.
17.Загальна характеристика гідротерапії як засобу реабілітації.
Гидротерапевтические средства восстановления работоспособности
Гидротерапия способствует регуляции кровоснабжения тканей и ускорению в них окислительно-восстановительных процессов, выведению из организма метаболитов, ликвидации застойных явлений и микротравматических повреждений в опорно-двигательном аппарате.
Самой распространенной водной процедурой является обычный дождевой душ. В зависимости от температуры воды душ может быть холодным (15-20°), прохладным (20-30°), индифферентным (31-36°), теплым (37-38°) или горячим (свыше 38°).
Для восстановления сил обычно применяют кратковременный (0,5-2,0 минуты) холодный или горячий душ, который освежает и несколько возбуждает. Вечером — теплый душ, успокаивающий. В некоторых случаях можно использовать контрастный душ — комбинирование горячего и холодного душа: 50-60 сек душ с температурой воды 38-40°, затем 10-20 сек — с температурой 10-20°, чередовать 5-8 раз. Контрастный душ также несколько освежает и возбуждает.
Широко применяются для восстановления работоспособности различные ванны. Продолжительность общей ванны — 10-20 минут. Вода может быть пресной или содержать какие-либо добавки: солевые, щелочные или ароматические (хвойный экстракт и др.).
18.Використання розрахункових показників при аналізі процесів відновлення.
На відновлення здійснюються проби, при яких реєстрація показників здійснюється після виконання навантажень, тобто у відновному періоді.
Особливості:
Передбачають виконання стандартного фізичного навантаження.
Дозволяють якісно оцінити характер реакції на навантаження.
Відображають швидкість і ефективність відновних процесів.
Не потребують складної апаратури і особливих умов для проведення.
Загальна схема проведення функціональних проб
Визначення й оцінка вихідних (тобто в стані спокою) даних показників, що досліджуються.
Вивчення характеру й ступеня змін цих показників під впливом діючого фактора.
Аналіз тривалості й характеру відновлюваного періоду, протягом якого досліджувані показники повертаються до вихідного рівня.
Слід також звернути увагу на особливості реєстрації деяких показників, особливо частоту пульсу. Для того, щоб вивчити реакцію пульсу, його підраховують не за хвилину, а за коротші інтервали часу, найчастіше це 10, 15 або 30 секунд.
Функциональные пробы на восстановление. Во время проведения данных проб учитывают изменения показателей после прекращения нагрузки. Эти пробы предложены давно, когда не было аппаратуры, позволяющей регистрировать многообразные физиологичные показатели непосредственно во время выполнения нагрузки. Однако и сейчас они не потеряли своей практической ценности, поскольку:
1) дают возможность качественно оценить характер реакции (адаптации) на ту или иную нагрузку;
2) отражают скорость и эффективность восстановительных процессов;
3) для их выполнения не требуется какой-либо сложной аппаратуры и сама процедура отличается простотой.
При проведении функциональных проб на восстановление используются стандартные физические нагрузки. В качестве стандартной нагрузки у нетренированных лиц чаще всего применяют пробу Мартине-Кушелевского (20 приседаний за 30 с), у тренированных лиц – комбинированную пробу Летунова.
Під час роботи в організмі працюючої людини переважають процеси розпаду над процесами відновлення. Останні переважно відбуваються по закінченні роботи. У період відновлення:
поповнюються витрачені енергоресурси;
ліквідуються продукти розпаду;
нормалізується внутрішнє середовище організму.
Особливостями відновлювальних процесів є їх фазний характер, залежність від величини зрушень у фізіологічних системах, а також різна тривалість для окремих показників і функцій.
Розрізняють дві фази відновлювальних процесів:
фазу раннього відновлення, для якої характерне найбільш інтенсивне відновлення;
фазу пізнього повільного і тривалого відновлення.
Повернення функцій і показників енергетичного обміну до вихідного рівня спочатку проходить швидко, а потім сповільнюється.
Так, окислення недоокислених продуктів анаеробного обміну після важкої роботи відбувається в перші 15—20 хв. Наступні зміни в обміні, особливо після втомливої роботи, можуть тривати десятки хвилин і навіть години.
Частота пульсу і величина артеріального тиску крові повертаються до вихідних значень зразу ж після роботи. При цьому в перші 2—3 хв це відновлення відбувається найбільш інтенсивно, а потім сповільнюється і лише поступово досягає вихідних значень. Щодо відновлення газообміну в організмі в умовах кисневого боргу, то в першій фазі (3—10 хв) відмічається швидке зменшення споживання кисню, яке, проте, не досягає вихідного рівня. На фазі повільного і тривалого зниження газового обміну, яка триває 1,5—2 год, показники його досягають вихідного рівня. Після роботи помірної важкості відновлення газового обміну проходить швидко, і споживання кисню досягає вихідного рівня за кілька хвилин. Тривалість окремих фаз неоднакова при різних видах роботи.
Особливістю відновлювальних процесів є те, що загальна працездатність організму, а також окремі показники обміну речовин і вегетативних функцій досягають вихідного рівня в різний час. Навіть для однієї і тієї самої фізіологічної системи окремі показники відновлюються неодночасно. У м’язах, наприклад, найшвидше відновлюється аденозинтрифосфорна кислота, повільніше — креатинфосфат і ще повільніше — глікоген. Серед показників системи кровообігу найшвидше відновлюються частота пульсу, кров’яний тиск і набагато повільніше — склад крові.
Відмічається також різна інтенсивність відновлення одного і того самого показника в різних органах. Так, відновлення глікогену найшвидше відбувається в головному мозку, повільніше — в серці і ще повільніше — у печінці. Функціональний стан м’язових груп також відновлюється неодночасно і залежить від характеру роботи. Передусім відновлюють свою працездатність м’язи, які найменше втомилися.
Необхідно враховувати, що динаміка фізіологічних функцій при виконанні різних вправ має різноспрямований характер і залежить від багатьох факторів (стану здоров’я, особливостей навантаження, умов зовнішнього середовища тощо). Крім того, у різних видах ті чи інші органи і системи організму беруть неоднакову участь. Ось чому в одному випадку важливі функції можуть зберігатися завдяки компенсаторним змінам інших функцій, у другому — внаслідок малих навантажень, у третьому — вони можуть порушуватися, незважаючи на компенсаторні зміни. Знання закономірностей відновлювальних процесів дозволяє більш обгрунтовано підійти до організації навантажувальних процесів, розробки режимів фізичного навантаження і відпочинку.
Застосування методу хронаксіметрії є не тільки ефективним засобом контролю за ходом навчально-тренувального процесу, але і методом спостереження за процесами відновлення нервово-м’язової системи у спортсменів після перенесених захворювань і травм опорно-рухового апарату.
Розрахункові методи визначення основних показників серцевосудинної системи застосовуються, в основному, під час проведення масових обстежень, коли у зв’язку зі значними витратами часу, використання більш тонких апаратурних методик є недоцільним.
Окрім цього, дані методики застосовуються в системі медико-біологічного контролю за функціональним станом організму з метою отримання оперативної інформації про стан системи кровообігу. Не дивлячись на об’єктивно меншу, порівняно з експериментальними методами, репрезентативність, розрахункові методи в цілому дозволяють отримати необхідну інформацію про стан провідних гемодинамічних параметрів і їх динаміку, зокрема, під час занять фізичною культурою і спортом.
Найбільш часто розрахунковим шляхом визначають такі показники, як систолічний і хвилинний об’єми крові (СОК і ХОК). Пояснюється це як досить високою трудомісткістю експериментального методу для їх визначення (тетраполярна грудна реографія), так і можливістю отримання максимальної інформації за обмежений період часу.
