12.Оцінка міри втоми за рахунковими параметрами системи дихання.
Систематичні фізичні навантаження викликають комплекс морфо-функціональних змін у дихальній системі. До них належить, зокрема, зміни показників ЖЄЛ (життєва ємність легенів), ЧД (частота дихання), ХОД, функціональних проб.
У тренованому організмі у стані спокою ЖЕЛ (до 6000 мл) та максимальна вентиляція легень (до 200 л/хв.-1) значно вища, при цьому резервний об’єм а у не тренованих – за рахунок частоти дихання. Затримка дихання на вдиху та на видиху більша у тренованих, ніж у нетренованих. Проба Штанге в стані спокою у спортсменів становить 50-60 сек. і більше, а проба Генчі – 30-40 сек.
До ознак втоми дихальної системи можна віднести значне зростання ЧД у поєднанні з зменшенням ДО та ХОД, зниження ЖЕД, максимальної швидкості вдиху та видиху, погіршення результатів функціональних проб.
13.Загальні вимоги до програм з фізичної реабілітації.
Головними завданнями реабілітації є: 1) функціональне відновлення ( повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення ); 2) пристосування до повсякденного життя і праці; 3) залучення до трудового процесу; 4) диспансерний нагляд за реабілітованими.
Реалізація цих завдань вирішує основну мету реабілітації – адаптація до попереднього рівня навантажень або реадаптація, тобто тренування з меншим рівнем фізичних навантажень. У педіатрії мета реабілітації не зводиться тільки до повернення дитини до стану перед захворюванням і у дитячий колектив, але і до фізичного і психічного розвитку відповідно до віку.
Для ефективності реабілітації програма повинна відповідати таким вимогам :
Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності – боротися з нею з перших етапів лікування.
Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип лежить в основі ефективності реабілітації, тому, що тільки безперервність і поетапність реабілітаційних процесів є запорукою скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.
Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими спеціалістами: соціологом, психологом, педагогом та ін.
Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складаються індивідуально для кожного пацієнта при цьому враховується: загальноий стан, саме захворювання, вихідний рівень фізичного розвитку, психологічний стан, вік, стать, професія.
Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації у колективі собі подібних людей морально підтримує пацієнта, нівелює дискомфорт пов’язаний з наслідками захворювання.
Повернення пацієнта до активної діяльності. Це досягнення основної мети реабілітації, що робить людину матеріально незалежною, морально задоволеною, психічно стійкою, активним учасником громадського життя.
При побудові тренувальних занять заслуговує уваги організація вводно-підготовчої і заключної частин.
Раціональна побудова першої частини заняття, сприяючи ефективному впрацьовуванню, допомагає досягнути високої працездатності в основній частини. Раціональна організація заключної частини дозволяє скоріше усунути ознаки гострої втоми. Правильний добір вправ і методів їх використання в основній частині забезпечує необхідний рівень працездатності і емоційного стану плавців, ефективне протікання процесів відновлення при виконанні тренувальних програм. Цьому ж сприяють оптимальні сполучення групової і індивідуальної форми роботи використання засобів активного відпочинку.
Велику значущість в якості засобу відновлення має компенсаторна робота – вправи, які виконуються з невисокою інтенсивністю (суттєво нижче рівня порогу анаеробного обміну – 30-50 % МПК). Така робота забезпечує інтенсивний кровообіг в м’язах і в той же час, не приводить до виробництва лактату, а напроти, сприяє інтенсифікації процесу його усунення. Тривалість такої роботи між основними вправами в процесі тренування звичайно коливається в діапазоні 30-120 с, а між стартами в змаганнях 5-15 хв.
Малоінтенсивна робота в паузах між окремими вправами здійснює тим більший позитивний вплив, чим вище була інтенсивність попередніх вправ. Наприклад. Швидкість усунення лактату після граничних навантажень гліколітичного характеру при пасивному відпочинку 0,02-0,03 гл. хв. При фізичних навантаженнях, інтенсивність яких сягає 50% рівня МПК, швидкість усунення лактату може зрости до 0,08-0,09 гл. хв, що пов’язано з прискоренням кровообігу через працюючі м’язи.
Дослідження довели, що заняття з малими і середніми навантаженнями є діючим фактором керування процесами відновлювання після занять з великими навантаженнями.
Але інтенсифікація процесів відновлення після тренувальних занять з великими навантаженнями спостерігаються лише в тому випадку, якщо в додаткових заняттях застосовувалась робота принципово іншої спрямованості, при виконанні якої працездатність визначається переважним функціонуванням інших систем і механізмів.
Раціональна побудова різних ланцюгів процесу підготовки, починаючи
від добору тренувальних вправ і закінчуючи плануванням макроциклів,
передбачає застосування всього комплексу педагогічних засобів, здібних здійснити позитивний вплив на протікання процесів відновлення після окремих вправ, навантажень, занять, мікроциклів і т.д. Не слід забувати і про умови, що сприяють ефективному протіканню відновних процесів – створенні сприятливого психологічного мікроклимату при проведенні занять і змагань раціональної організації відпочинку і дозвілля.
