1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)

Дипломатична історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії в контексті міжнародних відносин з іншими країнами світу.

Предметом вивчення курсу історії України у ВНЗ є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній, державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.

Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити істор. досвід.

Історичне мислення є важливою складовою соціально-філософського освоєння дійсності. Принцип історизму — один з найважливіших в науковій методології. Він дає змогу з'ясувати передумови та джерела зародження певних явищ, виявити закономірності сучасного стану суспільства, спрогнозувати майбутнє.

Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого.

За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури певного народу дає змогу прогнозувати перспективи нововведень, економічних та соціально-політичних реформ, організувати ефективну систему керування соціальними процесами, налагодити виховання нового покоління відповідно до традицій цього етносу.

Водночас історичне мислення є важливим чинником соціальної активності, виховання патріотизму, консолідації народних мас, інтеграції та їхньої мобілізації задля вирішення певних соціальних завдань. Знання історії є умовою ефективної участі людини в суспільному житті.

Відтворюючи історію, історики її моделюють. А моделей може бути безліч, навіть тоді, коли чітко зафіксовані одні й ті самі факти. Цим історія наближається до літератури і мистецтва.

Отже, історія є специфічною наукою, яка перебуває на межі класичних наук та мистецтва. А саме дипломатична історія України є предметом, що містить в собі все розмаїття фактів про становлення і розвиток держави, а також українського народу як нації.

2. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення

Уже в середині IX століття на українських землях започаткувалося могутнє державне об'єднання, яке впевнено виходить на арену світової історії. Ця держава розпочала своє стрімке становлення за князя Аскольда — одного з найвизначніших діячів раннього європейського середньовіччя.

Аскольд провадив активну зовнішню політику. За його правління Русь міцно утвердилася на узбережжі Понту Евксинського (Чорного моря), який у тогочасних джерелах не випадково дістав назву «Руського моря». Головний напрям політичних інтересів полянського князя був спрямований на південь і південний схід, де знаходилися найрозвинутіші на той час країни. У 852—853 роках руське військо на прохання санарійців бере участь у відсічі арабського наступу в Закавказзі. 864 (865) року київські дружини досягають міста Абесгун в Ісфагані — Іранській провінції на південному березі Каспійського моря. Руських купців зустрічали в Багдаді — уславленій столиці Арабського халіфату, що тоді переживав найблискучішу пору своєї історії.

Однак найславетнішою акцією Аскольда вважаються відомі його походи проти Візантії (860, 863, 866, 874 рр.), за підсумками яких були підписані договори й угоди з греками, що максимально враховували інтереси київської сторони.

Вигідне політичне й географічне становище Києва незабаром перетворює його на арену важливих подій, які вплинули на всю історію раннього середньовіччя.

Новгородський князь Олег, який правив замість малолітнього племінника, сина Рюрика Ігоря, 882 року підступно оволодів Києвом, використавши при цьому далеко не дипломатичні прийоми.

Олег вважається одним з перших, хто зібрав руські землі в одну державу. Застосовує він при цьому й силові методи, і своєрідну дипломатію. Ще не встигли відпочити його воїни після оволодіння Києвом, як Олег веде їх на древлян, що засіли в лісах на берегах річки Прип'яті. За наступні два роки київський князь оволодіває землями дніпровських сіверян і сусідніх з ними радимичів. Потім Олег здійснює походи на південь. Згодом йде з військом на Лівобережжя та Правобережжя. Його походи туди також успішні, бо літописець серед підданих Олега називає дулібів, тиверців і хорватів, які населяли пізніше Поділля, Волинь і Галичину.

Отже, державне об'єднання «Русь» сформувалося завдякі вдалій політиці, дипломатії й військовим походам князів, які правили руськими землями на етапі їх становлення. Міжнародні обставини для їх зміцнення були сприятливими через встановлені відносини руських князів із правителями розвинених держав, а завойовницькі походи лише укріпили становище Русі.