1.Предмет і завдання курсу „Вступ до германського мовознавства”.

Германістика- це наука, предметом якої є герман. мови, їїх взаємозв., спільні закономірності і тенденції розвитку(стан, притаманн. певному періоду, накопич. фактів однор. хар-ру)

- Одним іх важл. завдань герм. є реконструкція давніх герм. мовних форм і структурних одиниць, які існ. в дописемний період.

- Герм. мово знав. приділ. велику увагу давнім епохам мов. розвитку, оск. цілий ряд важливих процесів відб. у мовах протяго довгого часу, тому особл. суч будови герм мов не можна пояснити, якщо не вивчати у істор. перспективі.

2.Зв’язок германської філології з іншими дисциплінами.

Германське мовозн. грунт. на полож. заг. мов-ства. Воно пов. з такими лінгв. науками, як порівняльне мовозн, діалектологія, лінгвісти. географія. У своїх дослідж. германістика корист. даними з історії, етнографії, археології.

3.Виникнення порівняльно-історичного методу.

Засновник принципів методу – Уільям Джонс

Виник на поч. XIX ст. Його основоположн. є нім. вчені Ф. Бопп(«Про систему відмінюв. мови санскриту і порівн.. з гр., лат, перськ, герман. мовами»1816 ) і Я. Грімм („Deutsche Grammatik“ 1819), датський мовозн. Р. Раск («Дослідж. в галузі давньопівн. мови або походж. ісланд. мови») і О. X. Востоков.

Поштовхом до зародж. пор.-іст. мовозн. стало знайомство з давньоінд. мовою санскрит, яка буквально вразила дослідників

надзвичайною подібністю до форм європ. мов, особливо латинської.

4.Методика аналізу порівняльно-історичного методу.

1) Доказ матеріального споріднення фактів. Для доказу матер. спорідн. мовних фактів вирішальне знач. має регулярність і системність відповідностей.

2) Зовн., чи порівняльна реконстр. і внутр. реконструкція, відновлення першоджерел архетипу виробл. на підставі порів. мовних одиниць родинних мов (зовн. реконстр) чи різноетапних фактів однієї мови(внутр.. реконстр)

3) Визнач. хронології, гол. чином відносної хронології, тобто чи послідовності, чи одночасності мовних фактів по відношенню один до одного.

4) Визнач. ареалу мовних явищ. Кожне мовне явище має свої межі пошир, і з ясув. ареалів пошир. мовних ознак являє собою одну з важливих вимог пор-іст. методу.

5.Розвиток порівняльно-історичного методу.

Август Шлейхер – засновник натуралістичного підходу до вивч. мов. На його наук. погляди вплинула теорія Дарвіна про пох видів, а також філософ. погляди Гегеля. Ввів термін мовний закон. Як і людина мова народж, стає зрілою, зникає, виживає сильніша. Створив теорію родовідного дерева.(«Теорія Дарвіна і мовозн» 1863, «Знач. мови для природної історії людини» 1865)

Адольф Хольцман – 1838 закон Хольцмана.

Йоганнес Шмідт – теорія хвиль – в певному регіоні виникає певне явище, де найб. пошир, згодом пошир на інші території

Ф.де Соссюр – описав систему голосних 1879 «Мемуар про початкову систему голосних індоєвроп. мов»

Карл Вернер – «виняток із закону першого пересуву голосних»

Празький лінгв. гурток – рос. дослідники най від. робота «Основы фонологии» Трубецкого, запропонував метод опозиції до аналізу мовних явищ

Якоб Вакернагель – швейцар. вчений, займався санскритом, встановл. порядок слів у реч від інтонації, закон Вакернагеля

Іванов В., Гамкерлідзе Т. «Индоевпроп. язык и индоевропейцы», е дослідж. граматика і лексика гепотетичної прамови всіх індоєвроп. мов, вваж., що прабатьків. індоєвроп. є Мала Азія