5.Торгова політика та регулювання торговельно-економічних відносин.

Торгова політика — один з напрямів зовнішньоекономічної діяльності держави, сукупність методів регулювання масштабів, структури та умов зовнішньої торгівлі.

Держава як суб'єкт зовнішньоекономічних відносин повинна в повному обсязі здійснювати їх регулювання. Зовнішня торгівля є особливим елементом міжнародної політики, тому процес регулювання зовнішньоторговельних відносин виступає як самостійна ланка зовнішньо-регулюючого процесу.

За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто, коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових цін, попиту та пропозиції.

Протекціоністська політика — це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Можна також виділити помірну політику, що у визначених пропорціях містить елементи перших двох.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розподілити:

• тарифні (засновані на використанні митного тарифу) – митні тарифи (спеціальне, антидемпінгове, комепнсаційне мито).

• нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т. ін.).

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна поділити також на:

• економічні - інструменти, що діють через ринковий механізм,

• адміністративні – ембарго, ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, пакування, маркування, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур та ін.

6. Теорії міжнародного руху капіталу

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами походження –

1) офіційний (державний) - кошти з державного бюджету, що переміщаються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням міжурядових організацій.

2) приватний (недержавний) капітал - кошти приватних фірм, банків та інших організацій, що переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону по рішенню їх керуючих органів.

За характером використання коштів:

1) Підприємницький - кошти, що прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку.

2) позичковий (міжнародний кредит) - кошти, що даються у борг з метою отримання процентів.

3)міжнародна економічна допомога.

За термінами вивезення капіталу:

1. короткостроковий (до одного року);

2. середньостроковий (більше одного року);

3. довгостроковий (більше 3 років).

За типом фінансових зобовязань:

1. кредитні операції;

2. інвестиційні операції.

За цілями використання:

1. прямі інвестиції - вкладення капіталу з метою придбання довгострокової економічної користі в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом розміщення капіталу.

2. портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні ціні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування.