2). Диспозиційна теорія особистості (в.Ядов).

Поведінка різних осіб, що мають однакові соціальні статуси, значно відрізняється. Це викликано тим, що в різних людей різні погляди, цілі та інтереси, або як кажуть, різні “установки”.

Згідно з цією концепцією, залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, досвідом, освітою, статтю особистості по-різному налаштовані на сприйняття й оцінку одних і тих самих явищ. Крім того, поведінка особи може змінюватись не лише через суб’єктивні особливості особистості, а й через нові об’єктивні умови соціальної реальності, до яких потрапляє особа. Природно, що в такому разі її поведінка змінюється.

Диспозиція (лат. розташовую, розміщую) – це ситуаційна соціальна установка.

Диспозиція особистості – це схильність особистості до певного сприйняття умов дійсності та до певної поведінки в цих умовах.

Диспозиції – це особливі умови світосприйняття особи, або об’єктивні умови соціальної дійсності, що передують реакції особистості на різні життєві ситуації, налаштовують її на певну модель поведінки.

Диспозиції є не що інше, як “налаштованість”, “установка” особистості на ті чи інші дії, а формуються вони, як вже зазначалося вище, під впливом певних особливостей особи щодо сприйняття нею соціального середовища, або під впливом змін у самому соціальному середовищі.

Виділяють дві групи таких диспозицій.

а) вищі диспозиції – це загальна спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, а також узагальнені соціальні установки на типові соціальні об’єкти та ситуації. Вони регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості; вони є вираженням спрямованості людини щодо визначення як основних цілей життєдіяльності людини, так і засобів досягнення цих цілей.

б) нижчі диспозиції (ситуаційні соціальні установки) – установки, які визначають поведінку особистості в конкретних умовах, в даному предметному та соціальному середовищі. Вони регулюють поведінку особистості в певних сферах діяльності і спрямованість вчинків у типових ситуаціях. Нижчі диспозиції включають систему установок, що стосуються основних життєвих потреб у найпростіших ситуаціях (наприклад потреба у їжі в звичній домашній обстановці).

в) середні диспозиції – це такі, що формуються на основі потреби особистості в спілкуванні і здійснюються в соціальній групі в ситуаціях, викликаних діяльністю особистості в цих соціальних групах (наприклад, установка на спілкування і спільну діяльність з членами трудового колективу).

Таким чином, якщо соціальна роль – це загальна модель, зразок поведінки особи, що має той чи інший статус, то диспозиція – це установка, спрямованість, налаштованість особи на ті чи інші життєві ситуації. Їх не можна підводити під загальні рамки, оскільки людина, в силу своїх індивідуальних особливостей, має різну установку, що спонукає її до діяльності. І якщо, за теорією ролей, діяльність особи залежить передусім від соціального статусу, яким вона володіє, то за диспозиційною – від системи її цінностей і установок. Інакше кажучи, соціальна роль – явище загальне, яке стосується багатьох людей, диспозиція – індивідуальне. Спільним між цими двома теоріями є те, що у системі взаємовідносин “суспільство – особистість” обидві складові цієї системи є рівними “партнерами”, що здійснюють однаково рівновеликий вплив один на одного.