Висновки

Отже, після розгляду теми договорів реалізації сільськогосподарської продукції можна зробити наступні висновки та узагальнення.

Особливістю договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції є те, що всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного та господарського законодавства. До речі, сільськогосподарська продукція є продуктом харчування, готовим до безпосереднього вживання, так і незамінною сировиною для промисловості.

Договори в сільському господарстві доцільно поділити на такі групи: загально цивілістичні договори; договори, специфічні для сільськогосподарського сектору економіки; договори, що регулюють міжгосподарські відносини та трудові відносини в сільськогосподарських підприємствах. Також обґрунтованою є така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогосподарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір комісії; договір міни.

В системі договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції окремо розглянуто біржові договори та договір контрактації, як засіб реалізації сільськогосподарської продукції.

Також хотілося би підкреслити, що біржові контракти на реалізацію сільськогосподарської продукції мають стати інструментом кредитування сільського господарства і чинником забезпечення його стабільності та невпинного розвитку.

В свою чергу, за договором контрактації (ст. 713 ЦК України) виробник сільсько­господарської продукції зобов’язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановлени­ми цінами відповідно до умов договору.

За своїми юридичними ознаками договір контрактації сільськогосподарської продукції є взаємним (містить взаємні права й обов’язки обох сторін), консенсуальним (права й обов’язки за ним виникають у момент його укладення), відплатним. Договір контрактації повинен бути укладений у письмовій формі.

Щодо особливостей аграрно-правового регулювання ринку зерна, слід зазначити, що зернове господарство нашої держави характеризується нестабільністю розвитку. Строкатість в обсягах виробництва пояснюється наявністю впливу негативних чинників, а саме: слабке матеріально-технічне та незадовільне агрохімічне забезпечення процесу виробництва зерна, недостатнє впровадження у виробництво досягнень науки, передового досвіду через хронічну нестачу фінансових і оборотних засобів, матеріальних ресурсів, що призводить до порушень виробничого процесу, широкого застосування екстенсивних факторів ведення зернового господарства.

Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зер­нових складах починається з приймання цього зерна на зберіган­ня після 1 липня поточного року, але не може тривати довше ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогос­подарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим законом.

Отже, сьогодні існує об’єктивна необхідність удосконалення правового регулювання аграрно-правових відносин, в том числі в сфері договорів реалізації сільськогосподарської продукції, в аспекті існуючої економічної ситуації в аграрному секторі.

Чинне законодавство стосовно реалізації сільськогосподарської продукції в Україні має ряд недоліків. Нерідко воно є суперечливим за змістом, несистематизованим за структурою, містить ряд прогалин, правові норми часто не відображають специфіки правовідносин з приводу реалізації сільськогосподарської продукції — все це не сприяє ефективному виробництву сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, породжує проблеми з постачанням продовольства та негативно відбивається на економічному стані сільськогосподарських виробників. Недосконалість законодавства та методологічних підходів до вирішення проблем правового регулювання аграрної сфери економіки нерідко тягне за собою прийняття непродуманих та не виважених заходів державних органів або окремих чиновників, які часто дають результат протилежний від очікуваного. Сьогоднішня складна ситуація у сільському господарстві, до певної міри, є наслідком неефективного правового регулювання та недосконалості впливу держави на ці правовідносини.