2. Класифікація договірних зобов'язань у сільському господарстві

Класифікація договірних зобов'язань у сільському господарстві дозволить впорядкувати все їх розмаїття на певні види з урахуванням особливостей сільськогосподарської продукції.

Так, певне юридичне значення для характеристики правової природи і класифікації договірних зобов’язань мають особливості правового становища кожної зі сторін як суб’єкта договірних правовідносин. Також специфіка відносин аграрного виробництва сама по собі та в поєднанні зі специфікою їх законодавчого регулювання зумовлює особливий підхід до визначення поняття, класифікації, змісту договорів у сільському господарстві.

На думку, представників харківської наукової школи аграрного права, класифікація договорів у сільському господарстві за певними ознаками здійснюється по-різному [4, с. 78-80].

Так, одні дослідники поділяють договори в сільському господарстві на такі групи: загальноцивілістичні договори; договори, специфічні для сільськогосподарського сектору економіки; договори, що регулюють міжгосподарські відносини та трудові відносини в сільськогосподарських підприємствах.

Інші автори визначають єдність таких груп договорів: перша група — з матеріально-технічного, фінансового, електроенергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб’єктів АПК; друга група — з надання суб’єктам аграрного виробництва різноманітних послуг щодо виробничо-технічного, меліоративного, гідромеліоративного, агрохімічного, транспортного забезпечення їх діяльності; третю групу договірних зв’язків в аграрному секторі складають договори з реалізації товаровиробниками сільськогосподарської продукції; до четвертої групи слід віднести договори з наукового забезпечення АПК: із запровадження наукових розробок щодо вирощування нових сортів рослин, розведення нових видів та порід худоби, застосування нових технологій виробництва та ін. [5, с. 377].

У спеціальній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогосподарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір комісії; договір міни. Але щодо такої системи побудови договірних зобов’язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація за ЦК України розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, оскільки за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один чи декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента [6].

Слід також додатково виділити групу договорів, застосування яких має поширюватися із впровадженням новітніх технологій у сільському господарстві. Такими є договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарстві, наприклад, договори на передання (відчуження) прав на сорт, договори на передання (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту; договори про виконання науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим контрактам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони мають стати інструментом кредитування сільського господарства і чинником забезпечення його стабільності та невпинного розвитку [4, с. 78-80].

Таким чином, наведена класифікація дозволяє поєднувати договірні зобов'язання у сільському господарстві на певні групи залежно від тієї або іншої ознаки. Наведена класифікація не носить вичерпний характер. В нашій курсовій роботі ми акцентуємо увагу саме на біржових договорах та договорі контрактації, які висвітлюватимуться у наступному розділі.