1. Сутність банківського аналізу.

Банківський аналіз є складовою управлінського процесу і має на меті підвищення ефективності прийняття управлінських рішень у комерційному банку. Це дає підстави під час формування методології банківського аналізу спиратися на системний підхід як на загальнонаукову методологічну концепцію та на системний аналіз як на конкретно-наукову методологію у сфері управління. Отже, за досліджування діяльності банку з метою підвищення ефективності процесу управління доречно казати саме про системний аналіз, зосередивши увагу насамперед на такому підході, як логіка системного аналізу.

Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є:

- заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

- якість активів (кількісний і якісний аналізи структури

- кредитно-інвестиційного портфеля банку);

- показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про ефективність його роботи;

- показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його фінансову стійкість;

- темпи росту банку;

- різні ризики, що впливають на діяльність банку.

Суб’єктами аналізу є всі ті установи що здійснюють цей аналіз а також

установи які користуються даними аналізу (банки, приватні підприємства та інші).

2. Структура та функції банків в системі банківського аналізу.

Найважливішими характеристиками системи є структура та функції. Під структурою системи розуміють склад її елементів і сталі зв’язки між ними. Зауважимо, що будь-яка система характеризується множиною структур, пов’язаних між собою. Так, у банку, як системі, можна виділити організаційну, технологічну, фінансову, кваліфікаційну, інформаційну, територіальну та інші структури. Безсумнівним, проте, є той факт, що для банку як фінансової установи пріоритетною є фінансова структура.

Зазвичай функцію визначають як здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих на досягнення мети. В економічній літературі кількість виконуваних банком функцій визначається по-різному. Так, М. І. Савлук називає три базові операції грошового ринку, які виконує банк, а саме: мобілізацію коштів, надання їх у позичку, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами. Значно ширше окреслено коло банківських функцій у «Банківській енциклопедії», де, крім уже названих, зазначено й такі як облік векселів, емісія грошей і цінних паперів, створення нових платіжних засобів, операції із золотом, іноземною валютою та ін. Інколи до переліку банківських функцій включають ще й трастові (довірчі), страхові, лізингові, брокерські операції, андерайтинг (функція банківського інвестора), консультаційні послуги, управління венчурним капіталом та ін.

Зауважимо, що за умов високої конкуренції та динамічного розвитку сучасних фінансових ринків коло банківських функцій суттєво і досить швидко розширюється, але водночас перелік основних функцій банку залишається незмінним. Так, в Законі України «Про банки і банківську діяльність» задекларовано, що банк є «юридичною особою, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб». Отже, комплекс базових банківських операцій (функцій) обмежено трьома.

Підкреслимо, що єдність структури та функції є необхідною передумовою ефективного функціонування системи. При цьому в термінах системного підходу під ефективністю системи розуміють рівень реалізації її функцій. Зміни, які відбуваються в екзогенному середовищі та в самій системі в процесі її розвитку, можуть призвести до порушення відповідності між функцією та структурою, що негативно позначається на ефективності функціонування системи. Саме тому банки повсякчас працюють над структурними вдосконаленнями, адже це забезпечує їм можливість повноцінного виконання своїх функцій.