4. Нормативи інвестування

1) Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

,

де К_інв. – кошти, що інвестуються (акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою; вкладення в асоційовані та дочірні фінансові установи);

Ц_пб – сума вкладень у цінні папери на продаж та інвестиції, що випущені іншими банками (за мінусом суми сформованого резерву під знецінення ціх паперів);

В_сф – вкладення у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з цією інструкцією.

2. Загальна сума інвестування (Н₁₂)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб, до регулятивного капіталу банку.

,

де d – кількість юридичних осіб, в статутні фонди яких інвестуються кошти банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н₁₃) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку:

де ВВП – загальна величина відкритої валютної позиції банку, визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. За кожною іноземною валютою обчисляється підсумок вимог (балансових і позабалансових) і зобов’язань (балансових і позабалансових) та розраховується відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті.

Лекція 19. Банківський нагляд, його повноваження та основні завдання.

1. Організація системи банківського нагляду

2. Державна реєстрація та ліцензування банків

3. Інспектування банків

4. Банківський нагляд на основі оцінки ризиків

5. Заходи впливу при порушенні банківського законодавства

6. Реорганізація та реструктуризація банків.

1. Організація системи банківського нагляду

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років, особливого змісту він набув у Сполучених Штатах Америки і країнах Західної Європи. Країни з ринковою економікою усвідомили важливу роль банківського контролю у фінансовому секторі та в загальному економічному зростанні: уряд, державні органи, суб'єкти господарювання, кредитори, вкладники, мають бути переконані в тому, що банківська система країни стабільна; нестабільність банківської системи призводить до краху банків, і як наслідок, до підриву довіри суспільства до фінансової системи у цілому. Банківський нагляд у широкому розмінні є системою, яку використовує уряд з метою гарантування стабільності фінансової системи, її безпеки та здоров'я.

Банківський нагляд — це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

При відпрацюванні Основних принципів ефективного банківського нагляду базовими були такі положення:

— основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників та інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банківської системи;

— органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керівництва (через створення необхідної структури та визначення переліку обов'язків для правління банку та його керівництва), а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

— для ефективного виконання своїх обов'язків співробітники наглядових органів повинні мати операційну незалежність, засоби й повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

— органи нагляду мають повністю розуміти природу банківських операцій і контролювати, наскільки це можливо, ризики, з якими стикаються банки;

— ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих банків і відповідного розподілу ресурсів;

— органи нагляду мають бути впевнені у тому, що ресурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

— необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних банківських операціях.

Ефективна система банківського нагляду повинна базуватися на певних зовнішніх елементах або передумовах. Хоча ці передумови у своїй більшості знаходяться за межами прямої юрисдикції органів нагляду, вони безпосередньо впливають на ефективність нагляду на практиці. Там, де є недоліки, органи нагляду повинні доводити до відома уряду інформацію про ці недоліки, а також про фактичні або потенційні негативні наслідки для цілей, що поставлені перед наглядовими органами.

Наглядові органи мають також вживати заходів, що є частиною їх звичайної діяльності. Ці зовнішні елементи включають:

— надійні та стабільні макроекономічні принципи;

— добре розвинуту державну інфраструктуру;

— ефективну ринкову дисципліну;

— механізми для забезпечення відповідного рівня системного захисту (або державну систему захисту).

Базельські угоди про капітал:

Базельські угоди про капітал мають особливе значення у створенні сприятливих умов для підтримки стійкості банківських систем і попередження фінансових криз.

У 1988 р. Базельський комітет з питань банківського нагляду прийняв Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу (Іnternational Convergence of Capital Measurement and Capital Standards). Документ відомий також як Угода про капітал, або Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву — "Базель".

Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду в Україні

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Банки функціонують як приватні структури, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні і необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами та доповненнями) та Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV (зі змінами та доповненнями) функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України.

Система банківського регулювання та нагляду Національного банку України

Національний банк України було засновано як центральний банк нової незалежної держави у 1991 р. У законодавчому порядку на нього було покладено повноваження нагляду за фінансовим оздоровленням комерційних банків. Для цього у 1992 р. було запроваджено нову функцію та персонал банківського нагляду.

На сучасному етапі система банківського нагляду в Україні скоординована за вертикаллю і функціонує як єдиний механізм у складі Національного банку України.

Реформа структури банківського нагляду Національного банку України 2008 р. дала можливість централізувати систему спостереження за діяльністю банків. Підпорядкування регіонального нагляду центральному апарату Національного банку України дало змогу створити ефективний центр прийняття рішень та спрямувати зусилля на запобігання виникненню ризиків у діяльності банків і забезпечення їх стабільності відповідно до вимог Базельського комітету.

Сучасна структура системи банківського нагляду Національного банку України передбачає вирішення таких завдань, як визначення стратегії і пріоритетних напрямів розвитку нагляду, розроблення методологічної і нормативної бази банківського регулювання та нагляду, забезпечення безперервного процесу нагляду, починаючи з реєстрації та ліцензування банків, проведення оперативного моніторингу, інспектування, прийняття адекватних заходів щодо стабілізації діяльності банків, робота з проблемними банками і прийняття рішень про їх подальшу діяльність, а також ліквідація банків.

Керівництво структурними підрозділами з питань банківського регулювання та нагляду покладено на заступника Голови Національного банку України — куратора служби банківського нагляду і виконавчого директора — керівника Служби банківського нагляду Національного банку України.

Пріоритетні напрями розвитку банківського нагляду в Україні.

подальший розвиток і вдосконалення регулювання банківської діяльності та нагляду має концентруватися на таких напрямах:

.— удосконалення безвиїзного нагляду та інспектування банків;

— удосконалення порядку створення та ліцензування банків і банківських об'єднань;

— удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків;

— зміцнення нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

— забезпечення прозорості банківської системи;

— поетапне впровадження порядку оцінки адекватності капіталу відповідно до вимог Базельської угоди про капітал II;

— розвиток співробітництва з іншими державними наглядовими органами та органами банківського нагляду зарубіжних країн і міжнародними організаціями у сфері банківського нагляду;

— підвищення кваліфікації та матеріальне стимулювання працівників банківського нагляду.