15. Класифікація природно-заповідного фонду

Території та об’єкти природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ) за своїм походженням поділяються на природні території й об’єкти та на штучно створені об’єкти. Нині в Україні існує 11 категорій ПЗФ: природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, заказник, пам’ятка природи, заповідне урочище є природними територіями й об’єктам, тоді як ще 4 категорії ПЗФ, такі, як ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва є штучно створеними об’єктами. Категорія, до якої відноситься певна територія чи об’єкт ПЗФ, визначається відповідно до того цільового призначення та тих функцій і завдань, які дана територія чи об’єкт мають виконувати.

Крім поділу територій та об’єктів ПЗФ за їх походженням, вони розрізняються також і за значенням. Залежно від екологічної, наукової, історико-культурної, естетичної, оздоровчої та іншої цінності території та об’єкти ПЗФ можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища є категоріями ПЗФ місцевого значення. А природні заповідники, біосферні заповідники і національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні, при цьому біосферні заповідники є категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою ЮНЕСКО „Людина і біосфера”.

Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним статусом. Ряд з них є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, згідно з чинним законодавством, статус юридичної особи мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам’ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються території й об’єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватись територією ПЗФ без такого статусу.

16. Критерії оцінки ландшафтів. Сучасне вивчення природних ресурсів має широкий спектр підходів. Найпопулярнішими з-поміж них є технологічний (виробничий), екологічний, економічний, соціальний і географічний, а з поєднанням оцінок - еколого-економічний, економіко-географічний, соціально-географічний. Під оцінкою природних ресурсів професор В. Руденко пропонує "...розуміти співвідносність встановлених змін у властивостях природно-ресурсних комплексів з їх природною просторовою або часовою мінливістю. Оцінка має переважно словесний опис і характеризується насамперед якісними відносними показниками"⁸. Суть технологічної оцінки, на думку вченого, зводиться до визначення технічних можливостей задля досягнення певної мети з урахуванням природних і соціально-економічних умов. Така оцінка передує економічній, пов'язаній із кількісним (грошовим) визначенням економічної ефективності й соціальної вигоди від використання природних ресурсів з метою задоволення всезростаючих суспільних потреб⁹. Екологічна складова у сучасних умовах, на наш погляд, повинна бути визначальною будь-якого природокористування. Тому екологічні витрати мають входити до складу виробничих витрат і впливати на собівартість продукції. Економіко-географічна оцінка природних ресурсів пов'язана з оцінкою величини запасів цих ресурсів, потребою у них і сучасною можливістю використання, а також територіальною диференціацією, що й визначатиме місце доцільного їх застосування. Оцінка природних туристичних ресурсів пов'язана з визначенням їхньої придатності для задоволення рекреаційно-туристичних потреб людини та просторового поширення відповідних компонентів, які можуть бути використані для активного відпочинку. Ще на початку 80-х років XX ст. М. Мироненко та І. Твердохлєбов запропоновали оцінювання природних рекреаційних ресурсів, куди, варто розуміти, входять і туристичні ресурси¹⁰. Процес охоплює чотири етапи:. Виокремлення об'єкта оцінки – 1.природних комплексів, їх компонентів і властивостей. 2. Виділення суб'єкта дослідження, з позиції якого здійснюється науковий пошук доцільності їх використання. 3. Формування критеріїв оцінки, що визначаються метою дослідження та властивостями суб'єкта. 4. Розробка параметрів оцінювання, шкала оцінки.Пропонується п'ятиступенева шкала оцінки з такою градацією: найсприятливіша, сприятлива, помірно сприятлива, малосприятлива, несприятлива. Медико-біологічний, або фізіологічний тип оцінки відображає вплив природних чинників на організм людини.