20.3. Попередження необережних злочинів

Попередження необережних злочинів потребує великих витрат з боку держави, організацій усіх форм власності й окремих громадян. Постійні витрати потрібні для поліпшення умов праці, удосконалення технологічних і технічних процесів, оновлення обладнання, охорони навколишнього середовища, підвищення кваліфікації кадрів, підготовки нових кадрів тощо.

Необхідно рішуче боротися з порушеннями на виробництві, що мають дисциплінарний і адміністративний характер, у сфері необережної поведінки, з пияцтвом на роботі й у побуті, з недоліками в підборі кадрів, “дрібними” порушеннями технологічної дисципліни тощо.

До спеціальних профілактичних заходів щодо необережних злочинів можна зарахувати впровадження ефективних засобів техніки безпеки й охорони довкілля; удосконалення законодавства в цій галузі; підвищення ефективності роботи органів, що займаються попередженням необережних злочинів — екологічної міліції і прокуратури, служби безпеки мореплавства, на повітряному транспорті, дорожнього руху, відділів техніки безпеки на виробництві, екологічної служби тощо; виявлення фактів необережних злочинів, кваліфіковане розслідування і розгляд кримінальних справ цієї категорії; систематична робота з підвищення кваліфікації і додержання правил безпеки, особливо щодо осіб, які працюють з машинами і механізмами.

96. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.

   Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.    Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:    - питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;    - вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;    - якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;    - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;    - латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;    - під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;    - складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;    - заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;    - підриває авторитет правоохоронних органів держави;    - знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;    - сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;    - сприяє процесам самодетермінації злочинності.

 У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.    1. Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.    2. Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.    3. Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).    Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:    1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);    2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);    3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

 Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.