- •90. Маргінальність та злочинність: кримінологічна характеристика злочинності маргіналів.
- •91. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності у сфері службової діяльності.
- •92. Транснаціональна злочинність: поняття, кримінологічна характеристика та особливості попередження.
- •93. Правове регулювання протидії транснаціональної злочинності
- •94. Вивчення та особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.
- •95. Кримінологічна характеристика та попередження необережних злочинів.
- •20.3. Попередження необережних злочинів
- •96. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.
- •98. Кримінологічна віктимологія. Визначення, зміст, основні напрямки досліджень.
- •97. Латентна злочинність. Значення виявлення рівня латентності для попередження злочинності в Україні.
- •99. Кримінологічна характеристика віктимізації та віктимності .
92. Транснаціональна злочинність: поняття, кримінологічна характеристика та особливості попередження.
Транснаціональна злочинність – це злочинність, яка поширюється за межі однієї країни. її слід відрізняти від міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, до яких відносять злочини, що посягають на міжнар. правопорядок чи завдають шкоди норм, співіснуванню держав. Якщо суб'єктами міжнар. злочинів є суб'єкти міжнар. права, то суб'єктами транснац. злочинів є фіз. особи (за зак-вом деяких країн — і юрид. особи). Відповідальність за транснац. злочини настає виключно за нац. крим. зак-вом країн, до юрисдикції яких вони віднесені, тоді як за міжнар. злочини і злочини міжнар. характеру відповідальність передбачається міжнар. договорами. Справи про транснац. злочини (як і про злочини міжнар. характеру) розглядаються нац. судами, а міжнар. злочини віднесені до компетенції органів міжнар. крим. юстиції.
Транснац. злочинна діяльність здійснюється, як правило, злочин, орг-ціями. Відповідно до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 (рати-фік. Україною 4.ІІ 2004) держави-учасниці намагаються розробляти і оцінювати ефективність нац. проектів, а також виявляти і впроваджувати оптим. види практики та політики, спрямовані на запобігання транснац. орг. злочинності (п. 1 ст. 31). Держави-учасниці, зокрема, намагаються сприяти поглибленню розуміння сусп-вом існування, причин і небезпеч. характеру транснац. організ. злочинності, а також загроз, які вона створює.
93. Правове регулювання протидії транснаціональної злочинності
Статут ООН щодо запобігання транснаціональній злочинності заклав основні міжнародно-правові принципи й норми поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права. Констатовано, що один із напрямків діяльності ООН пов’язаний зі сприянням укладанню міжнародних договорів щодо боротьби з міжнародною злочинністю.
Акцентовано увагу на створенні міжнародним співтовариством системи міжнародних договорів, укладених у рамках ООН та інших міжнародних організацій (зокрема, Конвенція 1948 р. про попередження геноциду та покарання за нього, Міжнародна конвенція 1965 р. про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція 1968 р. про незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людства, Єдина конвенція 1961 р. про наркотичні засоби та ін.), спрямованих на боротьбу зі злочинністю.
Згідно з договором мета співпраці держав-членів ЄС у сфері боротьби з організованою злочинністю, зокрема з проявами тероризму, контрабанди, незаконної торгівлі наркотиками і зброєю, корупції та шахрайства, має бути досягнута шляхом: тіснішої співпраці між органами охорони порядку та митними структурами держав-членів у межах Європолу і між судовими органами влади цих держав, відповідно можливого зближення норм кримінального права.
Відповідно до положень договору спільні дії у сфері охорони порядку охоплюють: а) оперативну співпрацю між уповноваженими органами влади, зокрема, поліцейськими, митними та іншими правоохоронними службами держав-членів; б) накопичення, збереження, опрацювання, аналіз та обмін відповідною інформацією, зокрема, отримання інформації від правоохоронних служб та Європолу про підозрілі фінансові операції; в) співпрацю та спільні ініціативи у сфері підготовки, стажування та обміну кадрами, постачання відповідного обладнання, проведення судових розслідувань; г) спільну оцінку окремих слідчих технологій у зв’язку з розслідуванням серйозних форм організованої злочинності.
