Тема. ОРФОЕПІЯ

План

1. Визначення поняття «орфоепія».

2. Основні правила вимови голосних, приголосних.

3. Наголос в українській мові.

4. Значення правильної літературної вимови у роботі вчителя початкових класів.

Орфоепія

Орфоепія (від гр. ortos — рівний, правильний і ероs— слово, мова) - система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову.

Якщо дикція — це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія — правильна вимова цих звуків.

Сучасні норми української орфоепії—це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавсько-київських говірок.

Причини порушення орфоепічних норм:

1. Діалектне оточення. Вимовляють: мать, мона, зара, тоже, рабий, бурак, бзюрка тощо. Замість мабуть, можна, зараз, теж або також, рябий, буряк, бірка.

2. Правопис—як пишуть, так і вимовляють, зокрема сполучення -ться, -жся, -шся, -чся (смієшся, намажся, граєсшся, не морочся замість смієц^ьц^ьа, намаз^ьс^ьа, граєсс^ьа, не мороц^ьса), -зд-, -ст- та ін. (поїздці, невістці замість поїз’ц’і,невіс’ц^ьі).

3. Невмотивовані росіянізми типу міроприємство, добро пожалувати, білет, конєшно, восімдесят, семдисят тощо. Замість — заходи, ласкаво просимо, квиток або білет (екзаменаційний), звичайно, вісімдесят, сімдесят.

4. Неуважність, байдужість до окремих норм вимови: м'яко вимовляють шиплячі (щьо, чьасто, щьястя замість що, часто, щастя), не ті на­голоси ставлять на словах (одинадцять, чотирнадцять, заняття, навчан­ня, пізнання, черговий, читання, новий, виразно, статуя тощо замість оди­надцять, чотирнадцять, заняття, навчання, пізнання, черговий, читання, повий, виразно, статуя) .

Постійно працювати над правильністю і чистотою вимови — обов'язок кожного вчителя.

Вимова голосних

Звуки у, а, і в усіх позиціях, незалежно від наголосу вимовляються

виразно, чітко, послідовно відповідають орфографічним у, а, і ( зуби -

зубчастий, мати - материнський, вікна - віконниці).

Що ж до вимови и, е, о, то в ненаголошеній позиції вони мають тенденцію (схильність) наближатися до інших.

Наприклад

Ненаголошений и має Ненаголошений е Ненаголошений о,

схильність наближатися схильний наближатися особливо перед

до е , а особливо до и, особливо перед складом з наголо-

перед складом з е та а складом з і, у та и шеним у та і,

( живий, вишневий) (несу, везу) має схильність

наближатися до у

( зозуля, собі)

Голосні и,е,о в ненаголошеній позиції мають схиль­ність наближатися до інших (и до е, е до и, о до у). Проте вимовляти їх треба чітко і виразно, дотримуючись правильної артикуляції.

Вимова приголосних

приголосні	особливість	приклад
Дзвінкі: б, г, д, ж, з, дж, дз	в кінці слова вимовляються дзвінко	дуб, длуг, завод, ніж, віз, коледж
Дзвінкі (крім г)	перед глухими вимовляються дзвінко	дубки, кладка, книжка, кізка
Звук г	перед глухими змінюється на х	пишемо нігті, кігті, лег­кий, а вимовляємо ніхті, кіхті, лехкий
Глухі приголосні	дзвінко вимовляються перед дзвінкими все­редині слова	пишемо боротьба, просьба, вокзал, а вимовляємо бородьба, прозьба, воґзал
Африкати дж, дз	вимовляються як один неподільний звук	ходжу, броджу, саджу, догоджаю, нагороджений, джміль, кукурудза

д і ж, д і з	Якщо належить до різних значущих частин слова, то вимовляються роздільно, як два окремих звуки.	Віджити, надзелень
Губний в	у кінці і в середині слова після голосного вимовляється як нескладотворчий у	брау (брав), піудень (південь)
Сполучення хв	завжди вимовляється чітко, як два звуки х і в	хвіст, хвіртка, хвиля
Сполучення -ться, -шся, -жся, -чся	вимовляються як цьцьа, сьсьа, цьсьа	сміється, учиться, радишся, учишся, урі­жся, намажся, не морочся, мучся

Наголос

В українській мові наголос вільний і рухомий.

• В і л ь н и й, бо немає постійного місця у слові.

• Р у х о м и й, бо може змінювати своє місце в різних формах одно­го і того самого слова.

Неправильне наголошення складів слів у мовному потоці, як і не­правильна вимова їх, позбавляє виразності і краси звучання мови. Зі зміною наголосів у словах у мовному потоці може змінитися в одних випадках їх лексичне значення,а в інших — граматичне.

Причини неправильного наголошення слів є:

• вплив місцевої говірки (ходжу, роблю, говорю)

• вплив російської мови (новий, старий, одинадцять)

• неба­жання перевірити сумнівний наголос

• недбале ставлення до своєї мови

НАГОЛОС ІМЕННИКІВ

1. В іменниках із суфіксом -анн(я), що об'єднують в собі більше двох складів, наголошується суфікс (запитання, видання, пізнання, писання та ін.) або рідше передсуфіксальний склад (сватання, хвастання, стукання, возз'єднання), але не останній склад, як це часто можна почути.

У двоскладових іменниках із суфіксом -анн(я), наголос переходить на закінчення: знання, спання, звання, брання.

Якщо двоскладові іменники з часткою не, то наголос залишається на частці: небіж, невість, недруг, нежер, нежить, нелад, нелюб, неміч, нерест, несмак, нетель, неук, нехрист, нечисть.