Заняття 5. Радість

Мета: формувати думку учнів, що протистояти злу можна любовю, радістю за інших.вчити співввідносити свої вчинки з мораллю.

Матеріали: ручки, аркуші формату А4, кольорові олівці.

Хід заняття

Невербаль рухлива гра по колу «Прийом в англійському посольстві» (5 хв.)

Мета: зміцнити внутрішньо групові відносини, активізувати, налаштувати на ефективну взаємодію.

Хід вправи:Уявіть собі, що ви - леді і джентльмени, прийшли на прийом в англійське посольство. Вимовляючи вразу «How do you do?», привітайтесь до кожного, дивлячись у вічі, подайте руку для вітання. Умова тільки одна – ви не можете вивільнити свою руку, поки ваша друга рука не буде зайнята таким же привітанням з іншою людиною. Почали!

Рефлексія

Які відчуття виникли у вас в ході вправи?

Самодіагностика 3 (10 хв).

Тест «Артист чи мислитель»

Вправа 1

Ведучий. Переплетіть пальці рук (руки в замок). Якщо згори великий палець лівої руки (Л), у вас переважає емоційність, якщо правої (П) — аналітичний склад розуму.

Вправа 2

Ведучий. Зробіть в аркуші паперу невеликий отвір і подивіться через нього на якийсь предмет.

Потім вкажіть кінчиком ручки на якийсь дрібний віддалений предмет.

По черзі заплющуйте очі. При закритті якого ока предмет сильно зміщується убік, те око і є ведучим.

Якщо ліве (Л), ти за характером ви м'які і поступливі. Праве (П) — ваш характер твердий, наполегливий.

Вправа 3

Ведучий. Тренер. Поза Наполеона — схрестіть руки на грудях. Лікоть якої руки згори?

Якщо правої — ви схильні до простоти і добродушності. Лі­вої — до кокетування.

Вправа 4

Ведучий. Аплодисменти. Яка рука згори? Якщо права, можна говорити про рішучість характеру. Якщо ліва, то ви схильні до коливань при ухваленні рішень.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

ПППП — консерватор, віддає перевагу загальноприйнятим формам поведінки. Характерна постійність, не любить конфлік­тувати, сперечатися, сваритися. «Мислитель».

ПППЛ — визначальна риса характеру — нерішучість. Слаб­кий тип нервової системи. Уміє бути відданим.

ППЛП — сильний, енергійний характер, артистизм. При спілкуванні з цією людиною не завадить рішучість і почуття гумору. Дуже контактний тип характеру.

ППЛЛ — характер достатньо рідкісний, близький до попе­реднього, але м'якший. Контактний, до нової обстановки звикає поволі. Деяка суперечливість між нерішучістю і твердістю.

ПЛПП — аналітичний склад розуму, основна риса — м'якість, обережність. Уникає конфліктів, терпимий і обачний, у стосун­ках воліє зберігати дистанцію.

ПЛПЛ — слабкий і найрідкісніший тип характеру. Володарі його піддаються різним впливам, часто беззахисні.

ПЛЛП — артистизм, непостійність, потяг до нових вражень. У спілкуванні сміливий, уміє уникати конфліктів і перемикатися на новий тип поведінки. Легко знаходить друзів, любить подоро­жувати. Серед жінок трапляється приблизно удвічі частіше.

Казка про лісове озеро (Скайдріте Калдупе) (20 хв.)

Трапилося це давним-давно, у напівзабуті часи, коли в хащах лісів жила добра Лісова матінка, а на болотах — зла Відьма, а Господиня дощу, у якої свого будинку не було, їздила по небу на сірому возі-хмарі або інколи восени бродила пішки, далекі дороги міряла, низько пригнувшись під коромислом з повними цебрами. Похмура, як непогожий день.

Трапилося це в тому лісі, де жив дроворуб із дружиною й маленькою дочкою. Чимало натерпівся він на своєму віку від зимової холоднечі в засніженому лісі, тому й учив дочку шану­вати вогонь і ніколи не відмовляти змерзлому подорожньому в жмені жаркого вугілля. Мати теж учила дочку того, чого й сама навчилася:

• Горю, негодам сліз своїх не показуй, а от сліз радості не соромся. Така сльоза народжується, побачивши чуже щастя, тому й блищить так яскраво.

Дочка зберігала в серці материнську пораду так само дбай­ливо, як вогонь у вогнищі, і все придивлялася, кого б їй зігріти його тецлом.

І з приходом осені, коли голоси лісових мешканців стали сумними, а серця затріпотіли від страху, — адже незабаром холодними місячними ночами лісом будуть нишпорити голодні вовки, — вирішила дівчинка розпалити в лісі велике багаття, і покликала до нього грітися всіх тваринок і птахів.

Прибігла білка — золотоока, нагрілася біля вогню й знову засміялася весело, зовсім як улітку. Прийшла козуля, і в рудих очах її заблискали яскраві іскри від жаркого багаття, так що потім цілу зиму зігрівала вона всіх своїм поглядом. Прийшла до багаття й куниця в осінньому вбранні, і чепуруха-сойка, і дятли — словом, всі лісові мешканці.

У прощальних, завжди таких смутних криках лебедів, які пролітали над лісом, де горіло це незвичайне багаття, нині чувся не сум, а надія: до зустрічі! до зустрічі!

Цілі дні проводила в лісі дочка дроворуба. Якось увечері за­питує в неї мати:

• Кого зустріла, донечко, коли осіннім ранком в ліс побігла? Що побачила в лісі опівдні?

• Добрий день побачила, матінко.

• Який же він був, добрий твій день? Чим же був він добрим?

• Мурашка для свого нового будинку колоду тягнула. Не нарікала, не скаржилася, ні в кого допомоги не просила, сама поралася. Весь ліс на неї заглядався.

Іншого вечора мати знову дочку запитує:

• Кого зустріла, донечко, в лісі, коли сонечка чекала й коли ввечері воно за лісом зникло?

• Добрий день зустріла, матінко. Білка горіх знайшла із золотим ядром. І не з'їла його, а в землю заховала. Весь ліс їй спасибі сказав.

І третього вечора мати дочку запитує:

• Кого зустріла, донечко, коли в лісі зорі чекала?

• Добрий день зустріла, матінко. Дятел сосні серце виліку­вав, і вона вписала слова вдячності у своє річне кільце. У лісі тільки й мови було, що про добрий день. А в мене навіть сльоза радості на доріжку викотилася.

Але вслід за сльозою радості заявився в ліс із Господинею дощу Недобрий день.

Втомлена, згорблена, з повними цебрами холодного осін­нього дощу йшла лісовою дорогою сіра баба. Побачила на дорозі блискучу веселкову краплю й здивувалася, й заздрість її взяла.

• Що це за сльоза така? Чому так яскраво блищить? Я бачила сльози тільки сірі, тьмяні. І гіркі вони були, як замерзлі осінні квіти. А вже осінь — моя пора, — забуркотіла сіра баба й хлюп­нула на сльозу холодним дощем.

А сльозі хоч би що, блищить, сяє, як і раніше. Ще більше розлютилася Господиня дощу, побрела до багаття дроворубової доньки та й загасила його сірою зливою, а сама у вільшнику захо­валася, сидить, шарудить, поглядає, що дівчинка робити буде.

А дівчинка додому побігла, прихопила з вогнища повну жме­ню палаючого вугілля, повернулася в ліс і ну-мо нове багаття розпалювати.

Отут у серці баби злість вихором здійнялася. Як бризне вона у всі сторони крижані струмені води, і вигнала дівчинку з лісу.

• Щоб ноги твоєї отут більше не було! — нестямно волала баба. — Осінь — моя година. Пора суму, скорботних подихів і замерзлих квітів.

Прибігла дівчинка додому, притиснулася до вікна, стоїть, дивну бабу розглядає:

• Яка ж ти зла! І чому одяг у тебе такий темний та похмурий? А та Господиня дощу, що навесні ліс поливала, була в сріблисто- білому одязі. І ніколи мене з лісу не гнала.

У злісних очах баби синьою блискавкою блиснуло підступ­ність:

• От і зітчи мені легкий білосніжний одяг, тоді я дозволю тобі осінню лісом ходити.

Дівчинка виросла в лісі й хитрості не знала — стоїть, дивиться на бабу точнісінько такими ж очами, як у переляканого дитин­чати козулі.

А сіра баба цілу ніч не відходила від хатини дроворуба, била у вікно крижаним дощем і бурмоче, бурмоче замовляння, начебто чаклунка слова:

• Витчи мені сріблясту шаль із зеленою облямівкою, з ко­ричневою бахромою... Із зеленою облямівкою, з коричневою бахромою... Через три дні за обновкою прийду.

Тільки над ранок пішла сіра баба далеко в лісову хащу. На інший день пішла дочка дроворуба в ліс. Іде смутна, голову по­хилила, не знає, у кого поради просити. Підбігає до неї Білка й запитує:

• Чого засумувала? Від таких сумних очей ліщина передчас­но листя скине.

• Як же не засмучуватися, — відповідає дівчинка, — якщо не витчу за три дні сріблисту шаль із зеленою облямівкою, з корич­невою бахромою, Господиня дощу не буде мене в ліс пускати.

• Не сумуй, — сказала Білка, начебто горішком дівчинку почастувала. — У лісі всі тебе люблять, і кожний допоможе, чим може. Я за одну добу хоч на тридцять шалей бахроми сплету. Шукай, хто б шаль виткав.

І Білка негайно почала шишки рвати, золотаво-коричневу бахрому плести. Посміхнулася дівчинка, немов на сірому від дощу віконці проміннячко сонця побачила; але знову голову похилила, іде засмучена. Підійшла до дочки дроворуба Козуля, запитує:

• Чого засумувала? Подивляться на тебе молоді соковиті ялинки — всі засохнуть, сухою хвоєю всі мої стежинки засип­лють.

• Як тут не засмучуватися? Не витчу за три дні сріблисту шаль із зеленою облямівкою, з коричневою бахромою Господиня дощу не буде мене в ліс пускати.

• Не сумуй, — говорить дівчинці Козуля. — У лісі всі тебе люблять, кожний допоможе, чим може. Я за одну добу можу прикрасити шаль зеленою візерунковою облямівкою з лісових трав і квітів. Шукай, хто б її виткав.

І Козуля негайно побігла збирати в траві квіти, а в струм­ку — осоку, ірис.

Посміхнулася дочка дроворуба, немов крізь вікно, дощем залите, червоне сонечко примітила, але незабаром знову похню­пилася, іде, засмучена.

Підлітає до дівчинки Лебідь, запитує, чого дочка дроворуба така смутна. І розповіла йому дівчинка про своє лихо.

• Не сумуй, — сказав Лебідь. — У лісі всі тебе люблять, кож­ний допоможе, чим може. Я за одну добу витчу шаль таку білу, сріблисту, гляне на неї Господиня дощу — осліпне.

І Лебідь миттю нащипав із себе цілу купу білосніжного теп­лого пуху.

До ранку шаль була виткана, начебто на ткацькому станку чарівника. Збіглися подивитися на неї лісові звірі, злетілися птахи. І всі допомогти хочуть. Хто дрібним візерунком облямівку прикрашає, хто бахрому розгладжує.

Ніби луг у білій таволзі, ніби озеро в білому серпанку, роз­кинулася перед дочкою дроворуба чарівна шаль. Коли дівчинка подякувала своїм лісовим друзям, на сріблисту тканину зронила вона велику сльозу радості.

Розгойдуючи цебра, до краю повні холодної води й осінньої темряви, прибігла Господарка дощу.

• Не стану хвалити, не стану гудити, — сказала вона, — але шаль мені подобається. А що це за алмаз небачений? Звідки на мою шаль такий величезний упав?

• Дочка дроворуба сльозу радості зронила, — відповіла Біл­ка.

• Ця сльоза ніколи не висохне, а буде тільки зростати, — до­дала Козуля.

• Таку сльозу не часто побачиш, — сказав Лебідь, і в голосі його зазвучала гордість і радість.

• А я її вогкістю осінньою переведу! — заверещала сіра баба, збожеволівши від злості. Схопила обновку, зметнула над голо­вою, як вітрило, і сіла в темно-сіру хмару.

Не збрехали ні Білка, ні Козуля, ні Лебідь. Сльоза радості росла й росла, блискаючи усе яскравіше. Ледве гляне на неї сіра баба, нестерпний блиск очей засліплює, терпіла та й не витерпіла. Жбурнула нову шаль разом із чарівною сльозою на землю, у саму хащу лісу. А сльоза радості знай росте й росте, зблискує, переливається все яскравіше і яскравіше й, нарешті, разом із шаллю перетворилася в прекрасне лісове озеро.

Вранці влітку здається це озеро подорожньому сліпучо бі­лим, начебто лебединим пухом укрите, тільки біля берега, де зелені зарості очеретів, осоки й лепехи нагадують візерункову облямівку скраю шалі, вода зеленувато-бура. Помилуватися на Лісове озеро прибігли з лісових луків квіти й трави, та так і завмерли в здивуванні й лише ледве помітно погойдуються, як м'яка бахрома.

• Чому Лісове озеро таке тихе? — запитують люди, які ніколи не чули про дочку дроворуба й про її лісових друзів.

• Хіба буває голосною справжня любов? — здивовано див­ляться на них очі Козулі.

• Хіба ви ніколи не зауважували, як тихо падає сльоза ра­дості? — кличе Лебідь і плавно махає крильми, летячи за ліси, і шле їм свою чудесну обіцянку. — До зустрічі! До зустрічі!

Групове обговорення

• Від чого народжується сльоза радості (від вигляду чужого щастя. Енергія радості за інших, за чужі досягнення — потужна зцілювальна сила)?

• Як ви ставитеся до думки, що для досягнення успіху можна використовувати будь-які методи?

Вміння зауважувати світлі сторони життя, навіть найменші досягнення інших і радіти цьому — особливий дарунок, рідкісна здібність. Але, як і будь-яка інша здібність, вона розвивається. І в казці є чіткі рекомендації, як це робиться:

• Кого зустріла, донечко, коли осіннім ранком в ліс побігла? Що побачила, коли була в лісі ополудні?(Добрий день побачила, матінка. Мураха для свого порожнього будинку колоду тягла. Не скаржилася, ні в кого допомоги не просила, сама поралася. Весь ліс на неї заглядався).

Ввечері мати знову дочку запитує:

• Кого зустріла, донечко, коли осіннім ранком в ліс побігла? Що побачила в лісі опівдні?(Добрий день побачила, матінко.Мурашка для свого нового будинку колоду тягнула. Не нарікала, не скаржилася, ні в кого допомоги не просила, сама поралася. Весь ліс на неї заглядався).

Іншого вечора мати знову дочку запитує:

• Кого зустріла, донечко, в лісі, коли сонечка чекала й коли ввечері воно за лісом зникло?(Добрий день зустріла, матінко. Білка горіх знайшла із золотим ядром. І не з'їла його, а в землю заховала. Весь ліс їй спасибі сказав).

І третього вечора мати дочку запитує:

• Кого зустріла, донечко, коли в лісі зорі чекала?(Добрий день зустріла, матінко. Дятел сосні серце виліку­вав, і вона вписала слова вдячності у своє річне кільце. У лісі тільки й мови було, що про добрий день. А в мене так навіть сльоза радості на доріжку викотилася).

Вправа «Чарівні перетворення» (5 хв)

Мета: активізувати процеси самоідентифікації і самови­раження. Зняти емоційне напруження, підвести до думки про даремність звички злитися і ображатися.

Ведучий. Уявіть собі, що вас розсердили. Ви роздратовані, засмучені, скривджені. На яку тварину (птаха, рибу) ви стали схожі? Зобразіть невербально цю тварину, рухайтеся деякий час по кімнаті в цій ролі.

Інформація для тренера: діти якийсь час рухаються по кімнаті, зображаючи різних тварин. Через декілька хвилин ко­мічність ситуації абсолютно природно викликає сміх.

Рефлексія

Що ви відчували? Хто хоче, звертається до групи за зворотним зв'язком. Як виглядають злі люди зі сторони?

Інформаційне повідомлення (5 хв.)

Існує один важливий принцип: коли людина зла, вона повин­на щось зробити зі своєю злістю, тому що кожен імпульс повинен мати руховий вираз. Вважається, що найбільш ефективною в боротьбі зі злістю буде фізична робота, пов'язана з руйнуванням. Тільки трощити і ламати все підряд непрактично. Можна пошу­кати корисне рішення: наприклад, копати землю (скопувати), різати або рвати папір, рубати (пиляти) дрова, полоти бур'яни... Пропонуйте свої варіанти!

Вправа «Кроти» (5 хв.)

Мета: сприяти зняттю емоційного напруження. Об'єднатися в пари для наступної вправи.

Ведучий.Станьте якнайдалі один від одного. Запам'ятайте, хто де. Тепер пропоную вам заплющити очі і за моєю командою спробувати знайти собі пару для виконання наступного завдання. Рухайтеся поволі і обережно, виставляючи вперед руки. Якщо, як вам здалося, ви знайшли свою пару, візьміться за обидві руки. Без моєї команди очі не розплющувати. Почали!

Рефлексія

Які відчуття і емоції викликало у вас виконання цієї впра­ви?

Вправа «Контрасти» (5 хв.)

Мета: сприяти розслабленню, відчути чітку різницю між напруженням і розслабленням.

Ведучий.Сядьте якомога зручніше, постарайтеся максимально розслабитися. Тепер стисніть кулаки — сильно-сильно, так, щоб побіліли кісточки пальців. Відчуйте напругу, побудьте небагато в цьому стані. А зараз розслабтеся. Зверніть увагу на різницю у відчуттях.

Рефлексія

Що ви відчували, коли розслабили кулак? Які висновки ви зробили з цієї вправи?

Вправа «Скарбничка приємних відчуттів» (15 хв.)

Мета: навчити дітей способів самодопомоги у проблемних ситуаціях.

Ведучий.Придумайте і назвіть по 5 ситуацій, які викликають відчуття комфорту. Подумки представте їх і запам'ятайте свої відчуття.

Уявіть, що ці відчуття ви поклали в кишеню і можете у будь- який момент дістати. Намалюйте те місце, куди ви їх поклали, і найбільш позитивні відчуття. До цього можна часто повертатися не тільки на заняттях.

Рефлексія

Розкажіть, що ви відчували, коли виконували цю вправу. Як ви думаєте, в яких ситуаціях цей прийом може вам стати в нагоді?

Підсумки (5хв.)

Ведучий пропонує всім учасникам по колу висловити власні думки та враження з приводу заняття. Що ми сьогодні робили? Для чого? Що нового ви сьогодні дізналися про себе? Що найбільше сподобалося? Підбиття під­сумків заняття, зауваження, побажання.

Ритуал прощання (5 хв.)

Учасники кладуть руки одне одному на плечі й тричі кажуть: «Ми - молодці!»