Тема. Внутрішня політика другої чверті XIX ст. План семінарського заняття

1. Чинники внутрішньої політики

2. Посилення державного апарату

3. Соціально-економічна політика

4. Підсумки внутрішньої політики

1. Чинники внутрішньої політики

Головна мета внутрішньої політики Миколи І полягала у прагненні зміцнити соціально-економічний стан країни і, не зачіпаючи кріпосницької основи економіки, підвищити військову могутність Російської імперії та її зовнішньополітичні позиції.

Важливим методом у досягненні цієї мети розглядалось посилення самодержавства, яке оголошувалося як єдина сила, здатна не допустити революційний рух у країні, а також забезпечити соціальну стабільність і порядок. При цьому частина правлячих верхів усвідомлювала неминучість змін та необхідності поступових і обережних перетворень.

Задля затьмарення свідомості народу (задля втрати ним здатності ясно мислити) «процвітаюча» та самобутня Росія протиставлялася «гниючому» Заходу. Завдяки цьому уряд сподівався досягнути духовного згуртування всього народу навколо трону і недопущення впливу «згубних» революційних ідей, що проникали з Європи і «розкладають» нестійку частину суспільства.

Дворянська інтелігенція після придушення повстання декабристів поступово припиняла співпрацю з державою, йшла зі служби, що знижувало моральний і професійний рівень чиновництва, стало однією з причин кризи миколаївської системи.

Важка і тривала Кавказька війна, виконання Росією функції жандарма Європи вимагали величезних коштів, впливали на політику уряду і духовну атмосферу в суспільстві.

Певне значення у внутрішній та зовнішній політиці мали особисті якості імператора. Микола I не готувався, та й не хотів правити, але, вважаючи, що головний зміст життя – це служба, прийняв престол, як службове доручення. Ідея обов’язку служіння Росії, трактувалась ним у дусі військової дисципліни, він прагнув зміцнити в країні порядок, і не терпів ліберальної балаканини, що підривала, на його думку, підвалини суспільства. Суворий, невибагливий в побуті і, на відміну від свого старшого брата, вольова і прямолінійна людина, Микола I не раз заявляв, що йому потрібні люди слухняні, а не розумні. Чужий ідей конституціоналізму, прагматик, щиро вважав, що самодержавна форма правління відповідає національному духу російського народу, він прагнув до досягнення благополуччя для своєї батьківщини на шляхах максимальної регламентації всіх сторін її життя.

2. Посилення державного апарату

Посилюється режим особистої влади Миколи І. Власна його імператорської величності канцелярія – вища державна установа Російської імперії, що знаходилося в прямому підпорядкуванні імператора (с.й.і.в.к). Наприкінці XVIII в. оформилася як особиста канцелярія Павла I, за Олександра I отримала загальнодержавні функції, при Миколі I перетворилася в найважливішу установу імперії. Канцелярія складалася з шести відділень. I відділення займалося розглядом звітності міністрів, складанням указів, місцевою адміністрацією, підбором чиновників центрального апарату, пенсійними справами вищих посадових осіб. У 1826 р. було створено II відділення Власної його імператорської величності канцелярії, яке приступила до кодифікації законів та їх упорядкування. Ця міра була покликана регламентувати життя суспільства, а головне, затвердити в управлінні країною принцип верховенства закону, тобто показати, що всі чиновники, починаючи з імператора, керуються законом, а не своєю волею і інтересами. Під керівництвом реабілітованого з ініціативи О. Аракчеєва М. Сперанського були систематизовані і видані всі закони, прийняті з 1649 р. («Повне зібрання законів Російської імперії»), а також складено «Звід законів Російської імперії», що включав систематизовані за галузями права діючі закони. У 1826 р. було засновано III відділення с.й.і.в.к., що займалося політичним розшуком, що мало величезні повноваження і фактично поставлене вище закону. Начальнику Третього відділення, а їм довгий час був Олександр Христофорович Бенкендорф, підпорядковувався також створений корпус жандармів.

IV відділення Власної його імператорської величності канцелярії відало благодійними установами; V відділення розробляло реформи про державних селян і наглядало за їх реалізацією; VI відділення займалося реформою управління Кавказом. Відділення створювалися і розформовувалися, до 1882 у складі канцелярії залишилося всього одне I відділення, і йому присвоїли назву Власної його імператорської величності канцелярії.

З’явилися нові міністерства і відомства наприклад, в 1837 р. – Міністерство державних маєтностей (рос. – Министерство государственных имуществ). При цьому імператор використав свою Канцелярію, створював різні секретні і спеціальні комітети і, минаючи міністерські органи, зосередив у своїх руках вирішення багатьох питань. Це призвело до посилення управлінського централізму і режиму особистої влади Миколи I.

У похмуре семиріччя 1848 – 1855 рр. реакція, викликана європейською революцією і невдачами внутрішньополітичного курсу, посилилася. Було сфабриковано справу петрашевців, репресії обвалилися на інакомислячих, посилилася цензура, скоротився контингент студентів, був заборонений виїзд за кордон, а іноземцям – в’їзд до Росії та ін.