4.2 Фактори впливу на витрати запасних частин і матеріалів

Всю сукупність факторів, що визначають потребу в запасних части­нах, звичайно підрозділяють на чотири групи: конструктивні, експлуа­таційні, технологічні і організаційні.

До конструктивних факторів насамперед слід віднести рівні: надійності, складності і уніфікації конструкції.

Безперечно і те, що витрати запасних частин суттєво залежать від умов експлуатації і пробігу автомобілів. Аналіз накопичених з початку експлуатації витрат на запасні частини, в % при пробігу 250-300 тис. км. в десятки разів більші порівняно з витратами в початковий період експлуа­тації (табл.4.1).

Таблиця 4.1

Автомобілі	Пробіг з початку експлуатації, тис. км.
	50	100	150	200	250	300
ЗІЛ	1	4	12,5	33	60	100
ГАЗ - 53А	0,7	3	9	28	53	90
КамАЗ - 5320	2	7	26	65	115	190
ЛІАЗ - 677М	3,5	15	38	92	172	290

Крім того, зі збільшенням пробігу спостерігається розширення в декілька разів номенклатури запасних частин, які необхідні для відновлення роботоздатного стану автомобіля. Вже на третьому році експ­луатації вона в 2-3 рази більша, ніж в перший рік.

Значно ускладнює процес МТЗ і кількість в АТП різномарочного парку автомобілів, які мають різний пробіг з початку експлуатації, що повністю відповідає реальній дійсності.

До числа дієвих експлуатаційних факторів, що впливають на витрати запасних частин, слід віднести: інтенсивність експлуатації, кваліфікацію водіїв, транспортні, дорожні і природньо-кліматичні умови, а до технологічних: якість ТО і Р автомобілів, а також запасних частин і витратних експлуатаційних матеріалів. Серед організаційних факторів слід відмітити: наявність, надходження і списання рухомого складу; структуру парку рухомого складу і рівень його концентрації в АТП.

Врахувати вплив всіх вищезгаданих факторів на витрати запасних частин достатньо складна умова. Тому на практиці потребу у запасних частинах визначають керуючись єдиними нормами витрат, величина яких розрахована в залежності від середніх значень надійності. При цьо­му вплив інших з перелічених факторів враховують за допомогою корек­туючих коефіцієнтів витрати запасних частин в залежності від умов експ­луатації (k₁), модифікації рухомого складу і організації його роботи (k₂), природньо-кліматичних умов (k₃).

4.3 Нормування витрат запасних частин

Нормування ресурсів, до яких відносять і запасні частини, може здійснюватись на основі ряду показників - середнього і гамма - процент­ного ресурсу, які визначаються за результатами спостережень або звітних даних. Норми за такими показниками звичайно встановлюються для таких випадків: ресурс автомобіля і агрегата до першого капітального ремонту при роботі в певних умовах експлуатації; середній строк служби (в роках) або ресурс автомобіля до списання. Норми обмежують ресурс знизу, тобто фактичні ресурси повинні бути з певною ймовірністю не нижчі за нормативні.

Норми витрат запасних частин і матеріалів необхідні як при плану­ванні їх виробництва, так і для визначення об'єма замовлення, запасу, а також витрат на запасні частини для конкретного АТП, об'єднання чи галузі.

Використовують укрупнені і номенклатурні норми. Укрупнені норми витрат на запасні частини і матеріали в експлуатації служать для цілей планування ТО і Р. Вони носять галузевий ха­рактер і визначаються в грошових одиницях віднесених до 1000 км. пробігу на основі фактичних витрат. Для конкретного АТП їх величину можна коректувати.

Номенклатурна норма витрат встановлюється як середні витрати за­пасних частин (по кожній деталі) в штуках на 100 автомобілів на рік.

Величина норми витрат (Н), в загальному випадку визначається з використанням ведучої функції потоку заміни відповідної деталі, тобто

Н = (4.1)

де t - тривалість періоду (в роках), для котрого отримане значення Ω(t) і визначається відповідна норма.

Оцінюють фактичні витрати і діючі норми за наближеними методами.

Метод 1.

По ресурсу до першої заміни:

Н = (4.2)

де L_p - річний пробіг автомобіля; L₁ - ресурс до першої заміни деталі

η - коефіцієнт відновлення ресурса.

Метод 2.

По числу замін деталі за строк служби t_a автомобіля:

H = (4.3)

Метод 3.

По числу замін з врахуванням варіації ресурса деталі υ. Для деталей з ресурсом, який можна співставити з середньорічним пробігом автомобіля L_р , середня норма витрат за повний строк служби t_а визначається за формулою:

H = (4.4)

На практиці річну потребу автотранспортних підприємств в запасних частинах визначають з допомогою номенклатурних зошитів, що вміщують перелік деталей, які випускаються як запасні частини по кожній моделі автомобіля, номер деталі за каталогом, їх кількість на один автомобіль і норму витрат на 100 автомобілів на рік.

Витрати інших матеріалів для ремонтно-експлуатаційних потреб визначаються на основі прогресивних норм витрат матеріалів, які розроб­лені для кожного типу автомобілів.

Матеріальні ресурси для капітального будівництва і реконструкції обраховуються на основі норм витрат матеріалів на 1 млн. грошових одиниць будівельно-монтажних робіт. Інша важлива задача, що пов'язана з запасними частинами, - це визначен­ня раціональних об'ємів їх зберігання на складах АТП.

З одного боку для ефективного усунення несправностей і ритмічного виконання профілактичних робіт необхідно мати на складі всю номенклатуру запасних частин, з іншого, це приведе до значного збільшення площ складів, витрат на зберігання, транспортування і придбання запас­них частин.

Світовий і вітчизняний досвід організації МТЗ показує, що вирішення цієї задачі можливе шляхом використання складського способу просу­вання продукції від виробника до споживача. Для цього не­обхідний поділ усієї но­менклатури запасних частин на групи. А, В і С, за частотою попиту (рис.4.1).

До першої групи (А) належать деталі високо­го попиту, що склада­ють близько 10% загальної номенклатури налічують 100 - 150 найменувань. Зате вони відповідають 85% за­мовлень споживачів, а їх вартість складає 70% вартості всієї номенклатури. Очевидно, що саме ці деталі найчастіше виходять з ладу і саме їх потрібно зберігати на складах АТП.

Другу групу (В) складають деталі середнього попиту, що включають 15% загальної номенклатури, але ними задовольняється тільки 10% по­питу на запасні частини, а вартість їх не перевищує 20%.

Третю групу (С) включають деталі з рідким попитом, але які склада­ють 75% загальної номенклатури (600 - 700 найменувань). Ними задо­вольняється всього 5% попиту на запасні частини, а вартість не переви­щує 10%.

Відповідно до розподілу на групи слід і організувати систему забезпе­чення запасними частинами. Деталі групи В слід зберігати на складах ВАТО, чи інших складах вищих рівнів, а мінімальний запас деталей гру­пи С концентрують на міжобласних чи складах фірм, що їх виготовляють і де їх можна замовити в короткий термін. Для визначення величини запаса і момента замовлення використовують різні методи - від найпростіших таблиць попиту до складних економіко-математичних розрахунків з до­помогою ЕОМ.