ЛЕКЦІЯ 1

Сучасний стан і основні напрями досліджень з технічного обслуговування транспортних засобів

1.1 Основні положення

Транспортний комплекс країни відіграє вирішальну роль у надійному забезпеченні процесу перевезення вантажів та пасажирів.

Для підвищення ефективності транспорту необхідно прискорювати створення і впровадження передової техніки і технології, поліпшувати умови праці і побуту персоналу, підвищувати його кваліфікацію і зацікавленість у результатах праці, розвивати нові види транспорту, підвищувати темпи оновлення рухомого складу і інших технічних засобів, зміцнювати матеріально – технічну базу, підвищувати рівень комплексної механізації навантажувально–розвантажувальних і ремонтних робіт. Одночасно необхідно підвищувати безпеку руху та знижувати негативний вплив транспорту на навколишнє середовище.

Під дорожнім транспортним засобом (ДТЗ), розуміємо транспортний засіб, призначений для експлуатації переважно на автомобільних дорогах загального користування усіх категорій і сконструйований згідно з технічними нормами.

Технічне обслуговування (ТО) – комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування транспортного засобу.

Мета технічного обслуговування і ремонту (ТО і Р) – підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки.

Система ТО і Р техніки – сукупність взаємопов’язаних засобів, документації з ТО і Р та виконавців, які потрібні для підтримування і відновлення якості виробів, що входять у цю систему.

1.2 Аналіз основних напрямів досліджень з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів

Очевидно, що дослідження вирішення проблем ТО і Р почалися з моменту створення перших транспортних засобів. Науково – дослідним підрозділом, що досліджував проблематику ТО і Р машин на території куди входила наша країна, була створена група (пізніше лабораторія) ремонту машин Всесоюзного інституту механізації у 1930 році. До складу групи входили А.І. Селіванов і П.Г. Макарьєв – які очолили дослідження з ТО і Р машин, у тому числі і транспортних засобів. У 1932, 1933 роках були розроблені перші правила технічних доглядів за тракторами та перші проекти ремонтних майстерень.

З 1936 року на базі досліджень лабораторії створені передумови до запровадження системи планово – попереджувальних ремонтів (СППР). Основою системи у той період були запропоновані академіком А.І. Селівановим такі заходи як: обкатка машин; технічний догляд; періодичний технічний огляд; експлуатаційний ремонт (з широким використанням обмінних вузлів і агрегатів); комплекс технологічно складних ремонтних робіт по деталях, вузлах, агрегатах і машин в цілому, що виконується у виробничих умовах спеціалізованих ремонтних підприємств; зберігання.

З середини 60-х років активно ведуться дослідження моделей і обгрунтування періодичності технічного обслуговування складових частин транспортних засобів. Починаючи з 1956 року, глибоко аналізуються різні моделі обслуговування, у роботах Г.В.Крамаренко, а потім Е.С.Кузнєцова. Ними запропоновані і обґрунтовані принципи оптимізації режимів технічного обслуговування автомобілів.

У роботах Н.А. Шишонок і інших (1964р.) викладена методика обслуговування періодичності попереджувальних заходів за умови забезпечення найбільшої ефективності використання апаратури і мінімізації експлуатаційних витрат.

Д.Р.Кокс (1967р.) аналізує ряд моделей обслуговування: прості моделі; моделі, що включають час простою; моделі,що враховують спрацювання складових частин об’єкта технічного обслуговування. Кращу модель обслуговування рекомендується вибирати на основі середньої питомої вартості заміни елементів.

З числа простих моделей розглянуті слідуючі моделі заміни елементів :

• А. Елемент замінюють тільки у разі обслуговування (за потребою).

• В. Елемент замінюють в моменти календарного часу τ_в, 2 τ_в…n τ_в незалежно від віку елемента. При відмові (відказі) елемент також замінюють.

• С. Елемент замінюють, коли його вік досягне рівня t_с. При відмові елемент замінюють у порядку непланового обслуговування.

• D. Елемент замінюють при умовах, що вказані в моделі В, і при додатковій умові : якщо відмова виникла у встановленому інтервалі (r·t_a - t_t, r·t_a), то об’єкт простоює до моменту часу r·t_a (r = 1,2,…, n).

• Е. Елемент замінюють, як тільки його спрацювання стає рівним 1. При відмові елемент замінюють у порядку ТО.

• F. Систему оглядають в моменти часу t₁, 2t₁,… nt₁, якщо спрацювання рівне 1, проводять планову заміну. У випадку відмови, елемент замінюють у порядку ТО.

Більшість дослідників при вивченні моделей обслуговування, типу приведення, розглядають у якості основного критерію питомі витрати грошових коштів, які витрачаються у процесі реалізації даної моделі обслуговування.

Більш надійний шлях добору кращої моделі ТО – це співставлення середньозважених питомих приведених витрат.

Особливе значення у діяльності людини мають проблеми передбачення майбутнього. Проблема розробки і вдосконалення теоретичних основ наукового передбачення і його застосування (у тому числі технічного), актуальна і важлива для суспільства.

Методичні основи прогнозування послідуючого значення функції за деякою сукупністю даних, що залежать від її попередніх значень були розроблені А.П. Колмогоровим (1941).

У 1952 році Н.Н. Чегодаєв опублікував формулу інтегрованої імовірності, що використовується при аналізі надійності (достовірності) прогноза і у різних інженерних розрахунках.

В області технічного прогнозування найбільший інтерес викликають праці В.М. Міхліна, В.Б. Сіліна, А.І. Рагазіна і ін.

Важливе місце в теорії ТО машин займає задача об’єднання різнорідних робіт у один комплекс і формування в цьому зв’язку так званого циклу ТО.

Об’єм інформації, яку слід збирати для вирішення цієї задачі, у кожному конкретному випадку становить значну величину і потребує великих, у першу чергу людських, затрат. Тому важливе значення мають методи, що дозволяють стосовно до конкретної машини використовувати досвід експлуатації машини – прототипу, знань і інтуїцію розробників системи ТО даної машини. При пошуку несправності у об’єкті, при виконанні комплексу планових робіт виникає задача добору найкращої послідовності їх виконання, що дозволяє мінімізувати час, грошові витрати та витрати на матеріали при ТО, а також визначити вид ремонтної дії. Оптимізацію послідовності робіт можна віднести до задач по управлінню виробництвом, що вирішуються методом ″послідовного наближення″.

До 1957 року при плануванні робіт використовувалися звичайні лінійні графіки робіт (графіки Ганта). Такі графіки мають ряд недоліків (відсутність наочності, статичність, детермінованість і т. і.).

Подальший розвиток вирішення цієї проблеми набуло з розробкою системи сіткового планування і управління (1964 р.).