Тема 8 «Типологія виборчих систем»

План:

1.Мажоритарні виборчі системи.

2.Пропорційні виборчі системи

3.Змішані виборчі системи.

4.Куріальні виборчі системи.

1. Нерідко рішення питання про введення того або іншого виду виборчої системи представляється як чисто технічна, чи процедурна проблема. Однак цей елемент виборчого процесу має, мабуть, найбільш яскраве політичне фарбування, оскільки те саме розподіл голосів виборців між кандидатами й списками при використанні різних виборчих систем приводить до зовсім інших кінцевих результатів, Але ж саме на цій стадії остаточно вирішується партійний і персональний склад органів, що обирають, а значить і наступна політична спрямованість їхньої діяльності.

Розробка будь-яких виборчих законів, на мій погляд, повинна починатися насамперед з визначення виду виборчої системи, найбільш оптимальної для країни при існуючому характері співвідношення політичних сил, що зложився типу партійної системи, розвиненості демократичних інститутів і т.д.. А від цього буде залежати порядок висування кандидатів, проведення виборчої кампанії, голосування й т.

2. Сутність мажоритарної виборчої системи полягає в тім, що перемігшої на виборах уважається кандидат, що набрав певну більшість голосів виборців. Законодавство конкретної держави визначає, залежно від виду виборів (президентська, парламентська або місцеві), яке саме більшість голосів необхідно набрати - відносне або абсолютне. Відповідно до цього розрізняють мажоритарну систему відносної більшості й мажоритарної систем абсолютних більшостей.

Мажоритарні виборчі системи діють переважно в одномандатні (униноминальных) виборчих округах, але можливо їхнє застосування й у багато мандатні (поліноміальних), тоді голосування йде по партійних списках у цілому.

При мажоритарній системі відносної більшості для перемоги на виборах кандидатові необхідно набрати більше голосів виборців, чим кожний з інших кандидатів, нехай навіть за нього проголосувало менш половини виборців.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що мажоритарна система відносної більшості є однієї з найменш демократичних виборчих систем, основними пороками якої є:

1) значне число голосів виборців (найчастіше більше половини) залишаються "викинутими", не враховуються при розподілі мандатів;

2) спотворюється картина реального співвідношення політичних сил у країні: партія, що одержала меншості голосів уиборців, одержує більшість депутатських місць.

Потенційна несправедливість, закладена в дану виборчу систему, більш яскраво проявляється в сукупності з особливими з нарізки виборчих округів, що одержали назва "виборча геометрія" й "виборча географія"

Сутність "виборчої геометрії" полягає в тому, що потрібно так нарізати виборчі округи, щоб при збереженні їхньої формальної рівності заздалегідь забезпечити в них перевага прихильників однієї з партій, розосередивши прихильників інших партій у невеликих кількостях по різних округах, а максимальне їхнє число зосередити в 1-2 округах. Іншими словами, партія, що здійснює нарізку виборчих округів, постарається розкроїти їх таким чином, щоб "загнати" максимальне число виборців, що голосують за суперника, в один-два округів, свідомо йдучи на те, щоб "втратити" їх, забезпечуючи тим самим перемогу собі в інших округах. Формальна рівність округів не порушується, а фактично заздалегідь визначаються результати виборів. Надавши можливість утворення виборчих округів іншої партії, ми одержимо протилежний результат.

Мажоритарна система відносної більшості, що одержала досить широке поширення в країнах, що розвиваються, у деяких з них (Індія, Єгипет й ін.) придбала своєрідні форми, фактично позбавивши громадян у певних випадках права на вибір: коли кількість кандидатів дорівнює числу депутатів, що обирають по окрузі, вони вважаються обраними без голосування.

Єдиним, мабуть, перевагою мажоритарної системи відносної більшості є те, що голосування проводиться в один тур, тому що переможець визначається відразу ж. Це значно удешевляет вибори.

Іншим різновидом мажоритарних виборчих систем є мажоритарна система абсолютної більшості.

При цій системі вибори, як правило, проходять у трохи турів. Щоб бути обраним, кандидат повинен набрати абсолютну більшість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, тобто . 50%+1 голос. Якщо ніхто з кандидатів не набере цієї більшості (а найчастіше саме так і відбувається), проводиться другий тур (як правило, через два тижні після першого), де знову застосовується то ж вимогу абсолютної більшості голосів виборців. Але законодавством може бути встановлене для другого тура й вимога відносної більшості.

Брати участь у другому турі можуть уже не всі зареєстровані кандидати. Проводиться так називане перебалотування: до другого тура допускаються лише двоє кандидатів, що набрали в першому турі найбільше число голосів виборців у порівнянні з іншими кандидатами.

Пропорційна виборча система діє в поліномінальні (багатомандатних) виборчих округах, і голосування ведеться по партійних списках. Кожна партія, що бере участь у виборах, одержує кількість депутатських місць, пропорційна числу отриманих нею голосів виборців.

3. Пропорційний розподіл місць може здійснюватися різними способами, і насамперед на основі виборчої квоти, що обчислюється шляхом розподілу загального числа голосів виборців, поданих в окрузі, на число мандатів, що підлягають розподілу.

Іншими словами, визначається мінімальне число голосів виборців, яких необхідно набрати партії, щоб одержати один мандат (тобто питома вага мандата).

Трохи складніше йде розподіл мандатів по методу найбільшої середньої, що коли залишилися мандати розподіляються між партіями, що мають найбільшу середню. Щоб обчислити середню кожного списку, необхідне число голосів виборців, поданих за партію, розділити на число отриманих нею мандатів плюс 1.

Отже, при тому самому розподілі голосів виборців між політичними партіями остаточна картина виборів буде різної залежно від застосовуваного способу розподілу мандатів, вибір якого обумовлений, зокрема , тим, на які партії - великі або невеликі - орієнтована виборча система в даній країні.

Відразу розподілити всі мандати, не прибігаючи до інших способів, дозволяє також метод Генрі Друпа. Суть його полягає в тому, що при визначенні квоти по формулі: Q = X : Y (де Х - загальне число голосів виборців, а Y - число мандатів) знаменник послідовно збільшується на 1, 2, і 3 і т.д. доти , поки не вийде частка, що дозволяє розподілити всі мандати.

Все вищесказане стосується загальних принципових підходів при виявленні істоти пропорційної системи, а саме способів визначення окружної виборчої квоти й розподілу мандатів. Повна пропорційна система припускає, що вся країна повинна представляти собою єдиний багатомандатний округ, або, принаймні , утворяться більші багатомандатні округи, у яких проводиться первинний розподіл мандатів, а мандати, що залишилися, розподіляються без обліку границь округів відповідно до загальнонаціональної виборчої квоти.

Тут можливі різні варіанти.

При системі "твердих" списків проблеми з розподілом мандатів, як правило, не виникають. Кандидати в списку розташовуються не за абеткою й не довільно, а залежно від "ваги" кандидата, його положення в партії. Голосуючи за список у цілому, виборці не висловлюють відношення до окремих кандидатів. Виграні списком мандати віддаються кандидатам відповідно до черговості їхнього розташування в списку.

Інший порядок розподілу мандатів при системі "гнучких" списків: голосуючи за список у цілому, виборець указує кандидата, якому віддає перевагу. Відповідно, мандат одержить кандидат, що має найбільше число знаків переваги.

4. Більше складної є система преференцированного голосування: виборець голосує не просто за список, а проставляє кандидатам у бюлетені преференції 1, 2, 3..., указуючи, тим самим, у якій послідовності обрання кандидатів для нього найбільше бажано. Така система застосовується, зокрема, в Італії на виборах у Палату депутатів: виборець може виразити преференції тільки кандидатам того списку, за який він голосує; число преференций дорівнює трьом, якщо обирається до 15 депутатів, і чотирьом, якщо обирається 16 і більше депутатів. На основі виражених преференций визначається індивідуальна цифра кожного кандидата, і відповідно до індивідуальних цифр складається таблиця кандидатів кожного списку. При рівності індивідуальних цифр ураховується черговість кандидата у виборчому списку.

За кожним списком, що одержав мандат, обраним вважається кандидат, що має найбільшу індивідуальну цифру.