Тема 10 «Формування політичної ідентичності»

План:

1.Види ідентичності.

2.Політична ідентичність. Основні напрямки формування політичної ідентичності.

3.Масові заходи: політичні мітинги, демонстрації, зустрічі політиків з населенням.

1. Проблема політичної ідентифікації, метою якої є формування громадянськості підростаючих поколінь, набуває особливої актуальності в умовах розбудови українського демократичного суспільства, яке потребує масової участі громадян у політичному житті. Між тим все частіше звучить тривога з приводу низьких показників політичності та політичної культури сучасної молоді. Постають такі питання: чи означає виховання молоді в дусі свободи, гуманізму і демократії відмову від політизації особистості? Чи може неполітизована особистість зорієнтуватись в умовах плюралізму ідеологій, багатоманітності, невизначеності, амбівалентності та протистоянь? Відповіді на них потребують аналізу особливостей та механізмів політичної соціалізації молоді на сучасному етапі українського суспільства. Процес політичної соціалізації молоді ускладнений в Україні об’єктивними умовами: різновекторністю змін, які відбуваються в політичній сфері останні 10 років, їх радикальним характером, з одного боку, а з іншого - строкатою структурою самої молоді як соціальної спільноти. Багатоманітні структурні елементи, що входять до неї, визначаються віковими, соціальними, національними, професійними, регіональними ознаками. Її представляють такі категорії, як міська та сільська молодь, робітнича та молода інтелігенція, воїни, студенти, учні тощо. В рамках соціологічної парадигми кожна з них відрізняється місцем, яке займає у суспільному виробництві, економічними умовами, соціальним оточенням, які визначають її потреби, інтереси, відношення до себе і до життя. Така неоднорідна структура зумовлює і складність аналізу особливостей політичної соціалізації даної групи як соціально-психологічного утворення.

Тому зупинимось на поверхневому ескізі цього процесу, на його особливостях в сфері політичної самосвідомості молоді. Період від 18 до 28 років як етап становлення молоді як суб’єкта суспільного життя, здійснюється процес самореалізації особистості в усьому розмаїтті соціальних, в тому числі і політичних зв’язків. Набуття особистістю політичної зрілості, найвищим вираженням якої є її громадянськість, ми виділяємо як провідну інтегральну характеристику, яка виражає місце і роль особистості у політичному процесі, основною тенденцією якого є побудова громадянського суспільства. Цілісна, відносно завершена система цінностей та ціннісних орієнтацій (це моральні і національні, правові та світоглядні, екологічні та естетичні, інтелектуальні та валеологічні цінності) стає основним змістом громадянськості особистості в цей період за умов цілеспрямованого процесу політичної соціалізації. Якими ж показниками характеризується сьогодні процес формування такої найважливішої політичної якості особистості молодої людини, як громадянськість? Ідентифікація української молоді з власною державою стала особливо складним питанням останнім часом. Так, результати соціологічних опитувань вказують на збереження в останні чотири роки дещо стабільного рівня цінності інституту українського громадянства серед молоді та ідентифікації себе із ним більш як половиною респондентів: пишались тим, що є громадянами України у червні 1997р. – 61%, у червні 1998р. – 58%, у червні 2000 р. – 57%. Але в цей же період спостерігається загрозлива для держави тенденція до його знецінення, адже зростає відсоток тих молодих людей, хто не пишається належністю до України: червень 1997р. – 23%, червень 1998 р. – 24%, червень 2000 р. – 34% респондентів. Показовими є статистичні дані щодо усвідомлення різними віковими підгрупами молоді самоцінності української державності. Так, знецінення українського громадянства в період з1998 р. до 2000 р. спостерігається в основному у респондентів віком 20 – 24 роки (від 24% до 43% відповідно) та 25– 28 років (від 29% до 40% відповідно).

Характерними для наявного стану політичної самосвідомості пересічних українців є не просто труднощі із самовизначенням у категоріях національних, громадянських, а й у відсутності однозначної моральної оцінки своєї приналежності Справа тут і у складностях ідентифікувати себе навіть із державою, і у покладанні відповідальності за її майбутнє на себе. У вересні 1998 року 2/5 молодих респондентів висловились, що хотіли б народитися і жити в іншій країні, не хотіли б – лише 36% ,а ще 23% - не визначились. У травні 2000р. лише 45% респондентів віком 18 – 28 років вважали за свій обов’язок сприяти розвиткові держави і тому житимуть та працюватимуть тут, тоді як у 30% відсутнє таке почуття відповідальності, а 25% вагались з відповіддю. В цілому за оцінкою Українського інституту соціальних досліджень та Центру «Соціальний моніторинг» у молоді меншим чином, ніж у дорослого населення, сформоване почуття відповідальності за майбутнє нашої держави, частіше виникає бажання виїхати за кордон. Останнє пов’язується авторами опитування із більшими можливостями у молоді для цього порівняно із старшими віковими групами. На виїзд до іншої країни найчастіше зорієнтовані мешканці Криму (25%), найрідше – кияни. Чи не найважливіше значення в системі громадянських цінностей має глибоке усвідомлення особистістю виняткової ролі рідної мови. Розуміння її значення у об’єднанні нації, державотворчої ролі державної мови – один з важливих показників громадянськості особистості, яка передбачає активне сприяння розвитку української мови, захист і функціонування її в усіх сферах суспільного життя. В період з 1997 до 2000 року стабільним залишається розподіл тих молодих людей, хто рідною мовою вважає українську (53% в 1997 та 52% у 2000 роках) та спостерігається тенденція до зменшення кількості тих, хто вважає рідною мовою російську ( 41% та 34% відповідно). Незважаючи на проринкові політичні орієнтації, молодь демонструє низький рівень довіри до тих політичних суб’єктів, які повинні сьогодні втілювати в суспільне життя демократичні реформи – органи законодавчої та виконавчої влади: на останніх місцях рейтингу майже завжди останніми роками знаходяться Парламент, Уряд, політичні партії. Довіра до Президента країни – нестабільний показник : 1997 р. - 23%, 1998 р. – 36%, 2000 р. – 30%. Найбільшою довірою у молоді користувались засоби масової інформації (1997р– 64%, 1998 р. – 72%, 2000 р. – 40% - телебачення), та збройні сили (51%, 49% та 35% відповідно) [3]. Очевидно, низька довіра молодих людей до, здавалося б, найбільш вагомих політичних суб’єктів є важливим показником недієвості тих реформ, про які вони заявляють, про лише декларативний характер останніх. Цей індикатор масової молодіжної політичної свідомості може вказувати, на нашу думку, і на більш фундаментальну проблему наявності в Україні молодих осіб із принципово новим соціальним мисленням, і – на відсутність системи формування політичної еліти, якій довіряє молодь. Таким чином, можна констатувати, що політичні орієнтації української молоді характеризуються підтримкою ідей побудови демократичного суспільства. Разом з тим поширеною є недовіра до представників української політичної еліти, невизначеність більшої частини молоді у її суспільно-політичних інтересах, виразність настанов політичної відчуженості. Згідно з концепцією соціальних репрезентацій С.Московічі, уявлення про себе як суб’єкта і об’єкта політики є соціально виробленими формами політичного знання, які поділяються різними суб’єктами управління соціумом та мають практичну спрямованість. Логічно припустити, що від рівня сформованості цих знань, від особливостей картини політичного світу в свідомості людини, від усвідомлення свого місця в ній, залежить і рівень громадянськості молоді, рівень усвідомлення себе як активного суб’єкта державотворення. Політичні уявлення, з одного боку, націлені на конструювання політичної реальності, загальної для певної суспільно-політичної спільноти, а з іншого – на виконання функції бути своєрідними когнітивними орієнтирами, згідно з якими формується ідентифікаційна матриця особистості, і таким чином сприяють адаптуванню останньої у політичному просторі.

2. Говорячи про вплив політичних уявлень на формування політичної ідентичності особистості, ми підкреслюємо позаіндивідуальний, ментальний характер перших. Саме таке розуміння політичних уявлень робить зрозумілим їх більш-менш примусовий характер для формування політичних якостей особистості. Політичні уявлення в масовій політичній свідомості зібрані у комплексні мережі, які схильні до змін, чи то ледь помітних чи глобальних, як в результаті їх взаємних відносин одна з одною, так і під впливом глобальних змін у політичному процесі, який є основним об’єктом таких уявлень.

Громадянську ідентичність можна розглядати в різних спектрах її дії: як умови, як механізму і як результату процесу політичної соціалізації. У дослідженні ідентичності ми виходимо з ідеї, за якою ідентичність індивіда визначається значною кількістю ідентичностей (субідентичностей). У зв’язку з цим постає питання структурування, упорядкування цієї системи. Важливою є побудова певної моделі ідентифікаційної матриці як основи різних її конфігурацій, що визначають поведінку індивіда, зокрема, у політичній сфері суспільства. Виходячи з досліджень вітчизняних вчених ( диспозиційна концепція регуляції соціальної поведінки В.О.Ядова) та досліджень соціальних психологів когнітивного напрямку (С.Московічі, С.Теджфел, Дж.Тернер), ми розглядаємо структуру ідентифікаційної матриці у двох вимірах: горизонтальному і вертикальному. Горизонтальний вимір становить система ідентичностей, які базуються на зайнятих індивідом соціальних позиціях у соціальних інституціях суспільства (політичній, релігійній, економічній, етнічній та ін.). Ієрархію та порядок цих ідентичностей організовує домінуюча в даний момент ідентичність. Домінуюча ідентичність своїми засобами керує розподілом інформації в ідентифікаційній матриці, створює свої фігури, свій фон, і визначає певний погляд на світ, певну точку зору, активну чи пасивну політичну позицію особистості. Наприклад, якщо домінуюче місце у системі ідентичностей займає етнічна ідентичність, то політична поведінка набуває національної окраси. Існують дослідження (А.К.Уледов, І.Я.Матковська, В.В.Москаленко), в яких показано, що у певних обставинах (передреволюційні політичні ситуації) політична позиція індивіда визначається через етичну ідентичність, бо чіткі засоби вираження політичної позиції (політичні програми, статути, лозунги) ще не склались.

3. Система ідентичностей горизонтального рівня функціонує в єдності і взаємозалежності своїх елементів. Тому громадянськість як риса особистості і ціль політичної соціалізації не може визначатись тільки через ототожнення з політичною інституцією суспільства. Громадянськість - це взаємообумовленість ідентичностей всього горизонтального виміру ідентифікаційної матриці (етнічна, етична, релігійна), в якій політична ідентичність є системоутворюючим елементом. У зв’язку з цим потрібно розрізняти поняття «громадянська ідентичність особистості» та «громадянськість особистості». Останнє є більшим за своїм обсягом, бо включає інші ідентичності, складаючи разом з ними ієрархічну систему ідентичностей горизонтального рівня ідентифікаційної матриці

Вертикальний вимір ідентифікаційної матриці особистості складають ідентичності, які базуються на міждержавному, міжгруповому та міжособистісному порівнянні себе з іншими. Найвищий рівень - це соцієтальний рівень ідентичностей, який передбачає ідентифікацію особистості з інституційними цінностями соціуму. На цьому рівні особистість включається у глобальну систему соціального простору через категоризацію, що охоплює великий обсяг значень і є вищим рівнем абстрагування. Політична ідентичність на цьому рівні відбувається через категоризацію себе як громадянина, що має спільні риси з усіма представниками всієї держави. Цей рівень визначає громадянську ідентичність особистості як ототожнення її з загальнодержавними цінностями. На основі громадянської ідентичності формується громадянськість особистості.

Як висновок, слід зазначити, що неусвідомлювані складові громадянської самосвідомості, на основі яких формується образ Я як громадянина, одночасно є загальними ментальними символіко-семантичними елементами політичної культури суспільства. Їх засвоюють члени політичної спільноти в процесі політичної соціалізації. Ці когнітивні структури (політичні уявлення) є загальними орієнтирами, згідно з якими вибудовується ідентифікаційна матриця окремої особистості. В політичній самосвідомості київського студентства склався образ Я, що відповідає пасивній політичній позиції щодо влади в Україні, який базується на низькому рівні політичних знань та практичного політичного досвіду. Включення особистості у процес політичної комунікації, набуття досвіду політичної діяльності через участь у політичних заходах, членство у політичних організаціях є механізмом формування громадянських якостей особистості.