Тема 12. Покарання та його види.

Поняття, ознаки покарання.

Мета покарання за кримінальним правом України.

Система та види покарання у чинному законодавстві.

Основні, додаткові та змішані покарання.

Види покарань, які виконують та контролюють органи і установи Державного департаменту України з питань виконання покарань та їх характеристика. Позбавлення спеціального звання. Позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Громадські роботи. Ви­правні роботи. Арешт. Обмеження волі. Позбавлення волі на певний строк. До­вічне позбавлення волі.

Характеристика інших видів покарань. Штраф. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Службові обмеження для військовослужбовців. Конфіскація майна. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Питання для самостійного опрацювання:

Арешт (ст. 60 КК)

Арешт є новим видом кримінального покарання, і ця норма, перш за все, розрахована на тих засуджених, які за характером та ступенем суспільної небезпеки скоєного злочину, за властивостями особистості, потребують суттєвого попереджувального впливу, але без тривалого позбавлення волі.

Згідно із статтею 60 КК України, покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства на строк від одного до шести місяців.

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах.

Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.

Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті. Піс­ля відбуття цього покарання вони вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

Адміністрація арештних домів має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування арештних домів без оплати їхньої праці.

Арешт не застосовується:

1. до осіб віком до шістнадцяти років

2. вагітних жінок

3. до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Ст. 393 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за втечу (Втеча з місця позбавлення волі або з – під варти. Судимість 1 рік. (ч. 1 ст. 296 Хуліганство, ст. 129 Погроза вбивством, ст. 156 Розбещення неповнолітніх).

Обмеження волі (ст. 61 КК)

Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Обмеження волі як вид кримінального покарання містить у своєму змісті найбільший обсяг право обмежень, у порівнянні з іншими покараннями, що не пов’язані із ізоляцією засудженого від суспільства.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Місця відбування покарання у виді обмеження волі.

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі — виправних центрах) , як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження.

Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років.

Воно не може бути застосоване:

1. до неповнолітніх

2. вагітних жінок

3. жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб

4. осіб що досягли пенсійного віку

5. військовослужбовців строкової служби

6. інвалідів першої і другої груп.

Організація виконання покарання у виді обмеження волі і нагляд за засудженими визначаються Правилами внутрішнього розпорядку.

Обов’язковою умовою виконання цього виду покарання є залучення засуджених до праці

За ухилення від відбування покарання передбачена кримінальна відповідальність ст. 390 ККУ ( самовільне залишення місць обмеження волі ч.1, неповернення після короткочасного виїзду). Судимість 2 роки. ( ст. 135 Залишення в небезпеці, ст. 196 Необережне знищення чи пошкодження майна).

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК)

Позбавлення волі на певний строк це один із найсуворіших видів покарань, який поєднаний з істотним обмеженням прав громадян - свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування з сім'єю та іншими особами, тощо.

Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства.

Позбавлення волі на певний строк є основним видом покарання. Позбавлення волі може призначатися самостійно або в поєднанні з додатковими покараннями (конфіскацією майна, позбавленням військового або спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу тощо.

Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми тощо. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебуває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності — до професій­ного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться систематична освітньо-виховна робота. Однак позбавлення волі не має за мету за­подіяти засудженому фізичних страждань або принизити його люд­ську гідність. Воно спрямоване в кінцевому результаті на його ви­правлення, для того щоб він став корисним членом суспільства, а також на попередження вчинення нових злочинів з боку як засудже­них, так й інших громадян.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбування позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі у виді тюрем­ного ув'язнення КК не передбачає.

За втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності згідно ст. 393 ККУ, за ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі ч. 3 ст. 390 ККУ (неповернення після короткострокового виїзду).

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК)

Довічне позбавлення волі замінило собою смертну кару, застосування якої допускалося КК 1960 р. до 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд України визнав, що норми КК 1960 р., які передбачають можливість застосування смертної кари (розстрілу), суперечать Конституції України і тому не підлягають застосуванню. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі».

В системі покарань, передбачених чинним кримінальним законодавством, довічне позбавлення волі є найсуворішим покаранням.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) може бути застосова­не за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк.

У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк і застосовується лише за деякі посягання, що ставлять під загрозу життя людини або спричиняють їй смерть. Такі злочини передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч.3 ст. 258, ст. 348, ст. 379. ст. 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб:

1. що вчинили злочин у віці до 18 років

2. до осіб у віці понад 65 років

3. до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент винесення вироку.

Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

Особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності згідно ст. 393 ККУ.

Засуджені до довічного позбавлення волі не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), умовно – достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81)

В даному питанні ми розглянули види покарань, які виконує ДКВС України, всіх їх 7. Більш детально порядок виконання Ви будете розглядати при вивченні кримінально-виконавчого права, а також отримаєте уміння та навики в період проходження стажування.

0. Підготувати ІНДЗ за темами:

• кримінально-правова відмінність основних покарань від додаткових;

• характеристика покарань, які виконує Міністерство оборони України;

• характеристика покарань. які виконує Державна виконавча служба Міністерства юстиції України

Список основної та додаткової літератури:

• Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 207-227.

• Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 282-296.

• Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 302-317.

• Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” // Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 р. № 18.

• Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності // Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12.

• Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким // Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №2.