3. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні роботи студент повинен посилатися на матеріали з монографій, статей, енциклопедично-довідникової літератури, підручників, навчальних і навчально-методичних посібників, результати дисертаційних робіт, на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячене дослідження. У посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, матеріали якого використовуються в роботі.

Посилання в тексті роботи слід позначати квадратними дужками таким чином: [7, с. 25] – де, 7 – порядковий номер літератури зі списку використаних джерел, а с. 25 – сторінка джерела, з якого взятий матеріал. Якщо матеріал використаний з декількох сторінок: [7, с. 25-27].

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) коли автор дослідження, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.

4. Рекомендації до проведення експериментального дослідження

При виборі критеріїв дослідження слід враховувати, що провідною основою сучасної соціально-педагогічної діагностики є її спрямованість на вивчення соціальності особистості.

Із соціально-педагогічних позицій соціальність розуміється як інтегрований результат процесу соціального виховання особистості, здатність людини взаємодіяти з соціальним світом, що базується на ідеях самозбереження соціуму, людства в цілому, єдності й гармонійної взаємодії людей різних національностей, соціально-вікових груп, класової приналежності, стану здоров’я, рівня розвитку й можливостей. Структура соціальності як результату соціального виховання молодого покоління складається з соціального досвіду особистості – єдність соціальних знань, умінь і навичок, сформованих на основі й у процесі безпосередньої взаємодії людей у соціальних групах, що забезпечують успішність обміну соціальними знаками в процесі взаємодії (когнітивна складова); із ціннісних орієнтацій, що формуються при засвоєнні соціального досвіду, виявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і є важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда (ціннісна складова); із соціальних якостей, а також соціальних емоцій, почуттів, прагнень, бажань, переживань особистості, пов’язаних із пізнанням і самопізнанням людини (емоційно-особистісна складова); із суб’єктності як прагнення та здатності до різноманітної предметно-чуттєвої діяльності, комунікативної практики, практичного перетворення соціальних явищ та соціальної поведінки – узгодженої й послідовної сукупності соціально значущих учинків особистості (діяльнісно-поведінкова складова) [4].

Виходячи з наведеного вище розуміння соціальності як інтегративної характеристики, для її оцінки можуть бути обґрунтовані такі критерії, що складають основу сучасної соціально-педагогічної діагностики: когнітивний (соціально-комунікативна компетентність, соціальні знання), ціннісно-самооцінний (соціальні цінності та етичні уявлення, адекватність саморозуміння особистості, переконання оточення, що вплинули на розвиток і становлення особистості дитини в процесі її соціалізації), емоційно-особистісний (характеристика кола спілкування, соціальні емоції, соціальні якості), практично-діяльнісний (соціальні вміння, соціальна поведінка, соціальна активність).

Пропонуємо універсальний інструментарій оцінки рівня соціальності учнів в умовах інклюзивної освіти, що може застосовуватися у діагностичній діяльності соціального педагога у середніх загальноосвітніх закладах. Наведена у таблиці (Табл. 3) сукупність критеріїв, показників та методик діагностики розвитку соціальності забезпечує надійність та вірогідність результатів оцінки розвитку соціальності особистості учнів.

Таблиця 3.

Критерії, показники, методики оцінки соціальності учнів