41.Українське національне відродження,його перебіг та періодизація

Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-угорської імперії, що виступав за культурно-національне відродження й становлення української нації. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX ст. На початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв'язання національного питання в Росії пов'язується з вирішенням глобальних політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод. ЕТАПИ:

• «дворянський» (кінець ХVШ – 40-ві рр. ХІХ ст.);

• «народницький» (40-ві – 80-ті рр. ХІХ ст.);

• «модерний» (90-ті рр. ХІХ ст. – до Першої світової війни) [6, с. 33].

1-На першому етапі провідною суспільною верствою стало освічене панство, нащадки старих шляхетських родин.Зацікавленість вітчизняною історією засвідчує поява козацько-старшинських літописів (Самовидця – 70-ті рр. ХVП ст., Г. Грабянки – 1710 р., С. Величка – 1720 р.); таких праць, як «Краткиегеографические, политические и историческиесведения о МалойРоссии» (1773).У 1843 р. була заснована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів Мовне питання – про рівноправність української мови - підіймало Товариство галицьких греко-католицьких священиків, йому присвячені праці о. І. Могильницького (з Перемишля) - «Буквар словено-руського язика» (1817)«Руська трійця», організована на початку 30-х рр. М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким, своєю діяльністю протистояла реакційній асиміляторській політиці правлячих кіл Австрійської монархії і польської шляхти в Східній Галичині.

2- Провідною суспільною верствою стає інтелігенція.Основним центром культурно-національного руху цього періоду стає Київ. Заснування Київського університету (1834), діяльність відомих учених, викладачів та культурно-громадських діячів (М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, О. Марковича, В. Білозерського, Т. Шевченка) сприяють пробудженню зацікавленості українською історією та народознавством.У 1846 р. з’являється перша загальнонаціональна громадська організація Кирило-Мефодіївське братство.В програмних документах товариства знайшла своє відображення ідея возз’єднання усіх українських земель в одній державі. Відповідно до підготовленого проекту Україна входила до майбутньої слов’янської федерації як два штати: Східний (Лівобережжя) і Західний (Правобережжя), до якого мала бути приєднана українська Східна Галичина. По суті це був перший, висунутий суспільно-політичним рухом України XIX ст., проект возз’єднання східно- і західноукраїнських земель.

3-Репресивна політика самодержавства, спрямована проти учасників українофільського руху в Києві та на інших землях Наддніпрянщини (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.), спричинила переміщення центру національно-культурного життя зі Сходу на Захід.З другого боку, після того як указ 1876 року заборонив усяку легальну українську діяльність у Росії, Галичина стала притулком всього українського національного руху» .Із заснуванням Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) Галичина набуває статус українського П’ємонту(М. Грушевський та І. Франко).І. Франко своєю громадсько-політичною діяльністю та літературною творчістю визначав українську культуру як єдину спільну культуру українців Наддніпрянщини та Західної України, культуру світового значення.