МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра хімії і екології

Рег. №____________

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

для студентів ІV курсу

усіх напрямів підготовки

факультету кібернетики

Херсон – 2013

Конспект лекцій з дисципліни «Основи охорони праці» для студентів ІV курсу усіх напрямів підготовки факультету кібернетики.

Укладач: Безпальченко В.М., Семенченко О.О. кількість сторінок 81.

Затверджено на засіданні кафедри хімії і екології

протокол №  від 2013 р.

Зав. кафедри д.т.н.,

проф. Міщенко Г.В.

____________________

© ХНТУ, 2013

Метою вивчення дисципліни є надання знань, умінь, здатностей (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління охороною праці на підприємствах (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях.

Завдання вивчення дисципліни полягає у набутті студентами знань, умінь і здатностей (компетенцій) ефективно вирішувати завдання професійної діяльності з обов’язковим урахуванням вимог охорони праці та гарантуванням збереження життя, здоров’я та працездатності працівників у різних сферах професійної діяльності.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

1. положення нормативно-правових документів з охорони праці в своїй діяльності;

2. основні методи збереження здоров’я і працездатності під час роботи.

вміти :

1. ефективно використовувати положення нормативно-правових документів з охорони праці;

2. володіти основними методами збереження здоров’я та працездатності виробничого персоналу шляхом забезпечення здорових умов праці;

3. обґрунтовувати вибір безпечних режимів, параметрів, виробничих процесів (в галузі діяльності);

4. ефективно виконувати функції, обов’язки і повноваження з охорони праці на робочому місці, у виробничому колективі;

5. проводити заходи щодо усунення причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві;

6. проводити заходи з профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності;

7. організовувати діяльність у складі первинного виробничого колективу з обов’язковим урахуванням вимог охорони праці;

8. методично забезпечувати і проводити навчання та перевірки знань з питань охорони праці серед працівників організації (підрозділу);

9. впроваджувати безпечні технологій, вибірати оптимальні умови і режими праці, проектувати та організовувати робочі місця на основі сучасних технологічних та наукових досягнень в галузі охорони праці.

Змістовий модуль 1. Правові та організаційні питання охорони праці Лекція 1. Загальні питання, правові та організаційні основи охорони праці План лекції

1. Історія розвитку дисципліни. Основні терміни та визначення.

2. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

3. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

4. Державні нормативні акти з охорони праці

5. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці.

6. Система державного управління охороною праці в Україні.

7. Планування та фінансування робіт з охорони праці.

8. Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль за охороною праці.

1. В 1929 р. дисципліна впроваджена в Московському інституті залізничного транспорту, 1966 р. – у програми інженерних спеціальностей ВНЗ. Робота М.В. Ломоносова (1742 р.) "Первые основания металургии или рудных дел" містить теорію природної вентиляції шахт, рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин, рекомендації щодо застосування робочого одягу. У книзі "Очерки рабочих движений" (1901 р.) І.М. Сєченов наводить фізіологічні критерії, за якими можна встановити тривалість робочого дня. Книга професора Московського університету Ф.Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887 р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А.В. Погожев видавав у 1802-1903 рр. російський журнал "Промышленность и здоровье".

Виробниче середовище – частина техносфери, містить підвищену концентра-цію негативних чинників. Носії травмуючих і шкідливих чинників: машини, технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, джерела енергії.

Шкідливий виробничий чинник – дія якого на працюючих в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності (підвищені запиленість в робочій зоні, рівень шуму, вібрацій, електромагнітних, електростатичних полів, іонізуючих, теплових, ультрафіолетових випромінювань, підвищена або знижена температура, відносна вологість, рухливість повітря, недостатня освітленість). Залежно від рівня і тривалості дії виробничий чинник може стати небезпечним. Крупні зважені частинки в повітрі робочої зони – причина травмування очей, дрібні – з часом викликати професійні захворювання легенів (пневмоконіоз).

Небезпечний виробничий чинник, дія якого на працюючих в певних умовах приводить до травм або погіршення його здоров'я (рухоме підйомно-транспортне устаткування; електричні ланцюги; підвищений рівень статичної електрики).

Небезпека – потенційне джерело шкоди. Безпека праці – стан умов праці, за яких відсутні небезпечні і шкідливі чинники. Техніка безпеки – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Пожежна безпека – стан об'єкту, при якому зі встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, дії на людей небезпечних чинників пожежі, забезпечується захист матеріальних цінностей.

Умови праці визначаються сукупністю факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини у процесі праці.

ГРУПИ ФАКТОРІВ, що впливають на умови праці: 1) Соціально-економічні фактори зумовлені виробничими відносинами в суспільстві (визначальні): нормативно-правові акти (закони, правила, норми, стандарти, контроль); соціально-психологічні фактори, характеризуються ставленням робітників до праці (психологічний клімат в колективі); суспільно-політичні фактори (громадський рух за сприятливі умови праці); економічні (пільги, компенсації, моральне, матеріальне стимулювання, оплата праці). 2) Група впливає на формування матеріально-речовинних елементів умов праці (засоби, предмети, знаряддя праці, технологічні процеси); організаційні форми виробництва;  режим праці та відпочинку. 3) Група характеризує вплив на робітників кліматичних, геологічних і біологічних особливостей місцевості, де виконується робота.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори за дією на людину (ГОСТ 12.0.003–74 ССБТ «Опасные и вредные производственные факторы. Классификация»):

1) Фізичні: підвищена швидкість руху повітря; підвищені або понижені вологість, атмосферний тиск; недостатня освітленість; конструкції, що руйнуються; електричний струм; підвищений рівень статичної електрики, шуму і вібрації; розміщення обладнання на висоті; гострі кромки обладнання.

2) Хімічні: хімічні елементи, речовини, сполуки у різному агрегатному стані; речовини, які різними шляхами проникають в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірний покрив, слизові оболонки носа, рота, очей; речовини, що різко змінюють реактивність організму, тобто проявляють сенсибілізуючу і алергічну дію на організм; речовини, які мають мутагенну дію або впливають на репродуктивну функцію людини.

3) Біологічні: патогенні мікро- і макроорганізми: бактерії, віруси, гриби тощо.

4) Психофізіологічні: фізичні (статичні, динамічні навантаження, гіподинамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове, емоційне, аналізаторів, монотонність праці). Легкі динамічні навантаження характерні при піднятті і переміщенні вантажів масою до 5 кг з підлоги або переміщенню вантажу за зміну до 4 т, а важкі відповідно 40 кг і 6 т.

2. Право на здоров'я та безпечні умови праці – невід'ємне право кожної людини у будь-якій країні світу. За статистикою Міжнародної організації праці, щорічно в світі реєструється близько 15 млн. виробничих травм, а за кожні 3 хвилини внаслідок виробничого травматизму гине один працюючий.

Безпечні умови виробництва стоять поруч з такими суспільними потребами людини, як харчування, житло, одяг, лікування, екологічно чисте середовище.

Ще 15-20 р. тому на виробництві щорічно гинуло близько 4 тис. чоловік – в 1,6 рази більше, ніж тепер. На сьогодні імовірність травматизму та професійних захворювань у 5-8 разів вище, ніж в інших промислово розвинутих країнах ЄС. Стан охорони праці незадовільний. Проблема виробничого травматизму дуже гостра – щорічно на виробництві травмується близько 50 тис. чоловік, з них 1,5 тис. гинуть, понад 3,5 тис. отримують професійні захворювання. Через непрацездатність щорічно втрачається 2,5-3 млн. людино-днів, середня важкість кожної травми досягла 25,1 людино-дня непрацездатності. Аналіз факторів, що призводять до проф. захворювань, свідчить, що найбільша небезпека від впливу фізичних факторів (вібрація і шум) – 32%; забруднення повітря пилом та ін. шкідливостями – 22; біологічних – 11,7; від неергономічності обладнання – 11,2 %. Матеріальні збитки внаслідок нещасних випадків а середньому за рік становлять 2100-2200 тис.грн. Кількість потерпілих на 1000 працюючих 1,7-2,0. Більшість нещасних випадків трапляються через незадовільну організацію виконання робіт – 15-16%; порушення трудової і виробничої дисципліни – 11-12%; порушення технологічного процесу – 10%; недоліки в навчанні безпечним методам праці 8-9%; незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць – 6-7%; порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів та незастосування засобів індивідуального захисту – 4-5%; незадовільний технічний стан будинків, споруд, територій – 4%. Травмування працюючих відбувається через ураження їх предметами і деталями, що рухаються, обертаються 22%; падіння потерпілих з висоти – 17-18%; внаслідок падіння, обвалів предметів 16%; дії екстремальних температур 6-7%: дорожньо-транспортні пригоди 4-5%; ушкодження в результаті контакту з тваринами 4-5%; внаслідок стихійного лиха 2-3%; ураження електричним струмом 1-2%. У країнах Євросоюзу: 10 млн. осіб на рік потерпають від нещасних випадків і профзахворювань; 8000 осіб щороку гине на виробництві. В Україні: 80-85 осіб травмується щоденно на виробництві; до 10% стають інвалідами, до 2% гине.

В Україні щорічно виникає 40-50 тис. пожеж (72% пожежі в житловому секторі). Причини їх виникнення: порушення правил експлуатації теплогене-раторів і печей (3%), самозаймання речовин і матеріалів (9,1%), порушення правил пожежної безпеки при виконанні вогневих робіт (12,1%), несправність устаткування, підпали (15,2%), порушення правил будови і безпечної експлуатації електроустаткування (21,2%), необережне поводження з вогнем, несвоєчасне проведення планово-попереджувальних ремонтів обладнання, безвідповідальне ставлення керівників до пожежної безпеки (разом - 24,2%).

3. Важливим моментом в державній політиці України є її ставлення до питань захисту працюючого громадянина через прийняття нових законодавчих і нормативних актів про охорону праці, створення державних виконавчих структур для забезпечення ефективності їх виконання. 14 жовтня 1992 р. був прийнятий Верховною Радою України Закон "Про охорону праці", переглянутий і затверджений Президентом України у новій редакції 21.11.2002 р. Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Найважливіші конституційні права громадян України: «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від назначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється; кожен, хто працює, має право на відпочинок; громадяни мають право на соціальний захист; кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці ґрунтуються на забезпеченні координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони праці, гігієни та безпеки праці, співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

Згідно з Законом України "Про охорону праці", ОХОРОНА ПРАЦІ – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини під час праці. Законодавча база України про охорону праці містить ряд законів, основними з яких є Кодекс законів про працю, Закони «Про охорону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван-ня, які спричинили втрату працездатності», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про колективні договори і угоди», «Про дорожній рух», «Про поводження з радіоактивними відходами».

Найважливіші питання з охорони праці викладені у Кодексі законів про працю і у Законах України «Про охорону праці» і «Про охорону здоров’я населення».

Кодекс законів про працю – головний документ, який регулює трудові відносини працівників всіх категорій і спрямований на охорону трудових прав працюючих. Основні вимоги закону: створення безпечних й нешкідливих умов праці на всіх підприємствах; власник або уповноважений ним орган забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці; власник забезпечують систематичне проведення інструктажу працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, виробів виробництва та ін. повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці; власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл розпочати роботу; виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється; власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки; державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

4. Згідно зі ст. 157 Кодексу законів про працю державні нормативно-правові акти про охорону праці – правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та ін. документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими (всі підприємства, установи, організації господарчої діяльності України незалежно від їх відомчої приналежності та форм власності) і галузевими (в межах окремої галузі). Ці документи повинні обов’язково кодуватися, що дозволяє установлювати їх приналежність до певної галузі та вести комп’ютерну обробку.

Міжгалузеві нормативні акти мають цифрове позначення з трьох цифр, з крапкою після першої. Значення цифр залежить від державних органів, які їх затвердили:–0.00–Держнаглядохоронпраці;– 0.03–Міністерство охорони здоров’я.

Галузеві нормативні акти мають цифрове позначення відповідно до класифікатора на основі «Загального класифікатора галузей народного господарства» Держстандарту України (1.1.10 – електроенергетика; 1.3.10 – хімічна промисловість; 2.1.20 – тваринництво та птахівництво; 9.2.00 – народна освіта; 7.1.30 – громадське харчування; 9.0.24 – пожежна охорона).

Позначення нормативних актів: Правила – 1; Інструкції, керівництво, вказівки – 5; Стандарти – 2; Рекомендації, вимоги – 6; Норми – 3; Технічні умови безпеки – 7; Положення, статути – 4; Переліки та ін. – 8.

З 1993 р. в Україні було розроблено і впроваджено ряд державних стандартів України: – ДСТУ 2272 – 93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення»;

– ДСТУ 3038 – 95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять»;

– ДСТУ 2293 – 99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».

Ця група стандартів спрямована на заміну чинних ГОСТов Системи стандартів труда колишнього СРСР відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці держав СНД, укладеної у грудні 1994 р. ГОСТ і ССБТ мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такий шифр:

– 0 – організаційно-методичні стандарти; – 1 – стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників; – 2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання; – 3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів; – 4 – стандартні вимоги до засобів захисту працюючих.

ГОСТ 12.1.005-88. ГОСТ – Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладали українською мовою, вживається російська абревіатура); 12 – стандарти безпеки праці; 1 – шифр підсистеми; 005 – порядковий номер стандарту; 88 – рік затвердження або перегляду стандарта.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) – комплекс взаємозв'язаних стандартів, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.