65.Розкрийте поняття „тематичне навчання”.

Тематична організація навчального процесу спонукає дітей до мислення,особливо концептуального.В ранньому віці малята вивчають нові ідеї та поняття переважно на власному досвіді.Події у своєму житті вони поділяють на два види: інваріантні,тобто ті,які відбуваються завжди,та опціональні-ті,що трапляються час від часу.Подорослішавши,діти починають досліджувати навколишній світ,навчаються висувати припущення,переглядати їх,робити висновки.

Чим молодші діти,тим більше заняття повинні бути пов’язані з їхнім життям та інтересами.За тематичної організації навчального процесу педагоги надають дітям широкі можливості для мислення і вивчення нових понять,завдяки чому діти поступово починають розуміти зв'язок між заняттями і навколишніми подіями.Тематичні проекти і навчальні плани навчають дітей робити узагальнення.Коли та сама тема розглядається багато разів з різних боків протягом дня,діти починають довіряти такому способу одержання інформації.Тематичні заняття надають дітям широкі можливості для оволодіння ключовими вміннями під час роботи з різними матеріалами в групі та на екскурсії.Теми також полегшують дітям запам’ятовування ї згадування нової інформації.

68.Розкрийте різницю між поняттями „інклюзія” та „інтеграція”.

Часто терміни інтеграція й інклюзія помилково вживають як взаємозамінні. Водночас ці поняття різняться суттєвими відмінностями.

За інтеграції діти з різними (відмінними) здібностями залучаються до існуючої освітньої системи; педагогічні зусилля спрямовуються на те, аби зробити дитину «нормальнішою», допомогти пристосуватися до існуючої моделі шкільної освіти (проведення уроків, умови шкільного життя тощо).

Інклюзія ,ж передбачає, що від самого початку всі діти належать до системи масової освіти. Отже, про потребу «пристосовувати» дитину до освітнього середовища взагалі не йдеться, адже вона вже є частиною цієї системи. Мета інклюзії полягає в тому, щоб кожний навчальний заклад був заздалегідь готовий прийняти дітей з різними (відмінними) здібностями.

Розв'язання цього завдання потребує змін не лише в організації роботи шкіл, а й переосмислення та зміни ставлення педагогів спеціальних і масових навчальних закладів, чимало з яких досі вбачають свою роль у тому, аби навчати певну «категорію» дітей: вчителі масових навчають «нормальних» учнів, учителі спеціальних закладів - учнів «з порушеннями розвитку». Для цього потрібно змінити ставлення, переконання і цінності шкільних працівників

Термін «інклюзія» є відмінним від терміна «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема документ «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» зазначає, що «...інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах». Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, щоби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.

Окремою формою інтеграції можна вважати навчання дітей з особливими освітніми потребами у спеціалізованих класах загальноосвітньої школи. Проте це не можна називати інклюзією. Практичний досвід такого навчання показує, що однолітки не починають частіше спілкуватися з дітьми з особливими освітніми потребами, що є однією із беззаперечних переваг інклюзивного навчання.

Просте фізичне включення дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір також не є інклюзією. Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоби враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких - індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей - здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.