9.10. Розповсюдження підземних вод

Розповсюдження підземних вод – це поширення підземних вод у

товщі земної кори як по площі, так і у вертикальному розрізі. Зумовлене

– це поширення геологічною будовою території та її кліматичними умо-

вами. За ознаками геологічної будови територію поширення підземних

вод можна віднести до артезіанського басейну або до складчастої облас-

ті.

Складчаста область поширення підземних вод – це підвищена

тектонічна структура, складена тріщинуватими кристалічними або мета-

морфічними породами. На території України поширені такі складчасті

області: Донецька, Українського кристалічного щита, Гірського Криму й

Українських Карпат.

Артезіанський басейн – це тектонічна структура у вигляді проги-

ну, виповнена різновіковими нашаруваннями гірських водоносних та во-

дотривких осадових порід, що перемежовуються і створюють горизонти

підземних артезіанських вод. На території України поширені такі артезі-

анські басейни: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причор-

номорський.

Певна закономірність поширення ґрунтових вод у земній корі, із

характерними для них особливостями в кожному ландшафті, називається

зональністю ґрунтових вод.

Ця зональність була виявлена ще в 1914 р. П. В. Отоцьким, який

визначав, що в міру поширення ґрунтових вод на південь вони заглиб-

люються і мінералізуються.

У вертикальному розрізі геологічних структур виявлені закономір-

ності поширення підземних вод. М. К. Ігнатович виділив такі три зони:

Зона активного водообміну – це зона впливу дренування водонос-

них порід річковою системою. Ця зона досягає глибини до 300 м і біль-

ше. Підземний стік у цій зоні бере участь в активному водообміні з по-

верхнею. .

129

Зона ускладненої циркуляції – це зона, яка охоплює глибокі частини

артезіанських басейнів і тектонічних порушень у складчастих областях.

Водообмін у цій зоні уповільнений, а підземний стік ускладнений. Гли-

бина цієї зони в артезіанських басейнах 500 – 600 м, а в складчастих об-

ластях – 1 000 –2 000 м (термальні води).

Зона застійного водного режиму – це зона глибокого залягання

осадового комплексу артезіанських басейнів. Водообмін у цій зоні про-

ходить у масштабах геологічного часу, а її глибина – 1 000 м і більше.

Саме з цією зоною поєднують наявність похованих підземних вод.

Контрольні запитання:

1. Які води називаються підземними?

2. Теорії походження підземних вод.

3. Види води у порах ґрунту.

4. Які фізичні властивості порід?

5. Які водні властивості порід?

6. Які фільтраційні властивості порід?

7. Що таке водопроникні та водотривкі гірські породи?

8. Класифікація підземних вод за характером залягання.

9. Які води належать до зони аерації та зони насичення?

10. Які води називають ґрунтовими, чим вони відрізняються від

напірних?

11. Що таке артезіанський басейн?

12. Рух підземних вод.

13. Закон фільтрації Дарсі.

14. Закон Шезі-Краснопольського.

15. Що таке режим підземних вод?

16. Які основні особливості хімічного складу підземних вод?

17. Які основні закономірності розповсюдження підземних вод у

товщі земної кори?

18. Взаємодія поверхневих і підземних вод.

19. Водний баланс підземних вод:

- для поверхні;

- для зони аерації;

- для водоносного горизонту.

20. Класифікація типів режиму підземних вод за факторами фор-

мування режиму.

21. Які основні закономірності розповсюдження підземних вод у

товщі земної кори?

22. Роль ґрунтових вод у живленні річок.

.

130

Література

1. Гидрогеология / Под ред. В. М. Шестакова, М.С. Орлова. – М.:

Высшая школа, 1984. – 317 с.

2. Загальна гідрологія. Підручник / Левківський С. С., Хільчевсь-

кий В. К., Ободовський О. Г. та ін. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. –264 с.

3. Михайлов Л. Е. Гидрогеология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1985. –

263 с.

4. Михайлов В. Н., Добровольский А. Д. Общая гидрология: Учеб.

для геогр. спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1991. – 368 с.

5. Мороз Э. А., Яковенко П. И., Беседа И. Г. Рациональное исполь-

зование и охрана подземных вод. – К.: Будівельник, 1981. – 135 с.

6. Пиннекер Е. В. Подземная гидросфера. – Новосибирск, 1984. –

159 с.

7. Плотников Н. И. Подземные воды – наше хозяйство. – М.: Не-

дра, 1990. – 206 с.

МОДУЛЬ 3. ГІДРОЛОГІЯ ОКЕАНІВ І МОРІВ

Блок 10. ГІДРОЛОГІЯ ОКЕАНІВ І МОРІВ

Світовий океан та його частини

Світ овий океан – безперервна водна оболонка Землі, яка оточена мате-

риками та островами і володіє спільністю сольового складу.

Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має

великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідроло-

гічний режим.

За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08

млн км

2

.

При цьому на Світовий океан припадає 361.26 млн км2

(або 71 % поверхні

планети), а на сушу – 149.02 млн км2

(29 %). Інакше кажучи, на кожен квадрат-

ний кілометр суші припадає 2.4 км2

води. У північній півкулі на океан припадає

60.7 % всієї поверхні Землі, в південній –80.9 %. Отже, обидві півкулі, особливо

південна, є переважно океанічними.

Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні

частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних за-

вдань.

У 1650 р. голландський географ Бернгард Вареніус у своїх працях упер-

ше запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Індійський,

Атлантичний, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий. У 1845 р. Бри-

танське королівське географічне товариство прийняло той самий поділ.

Наш видатний океанограф Ю. М. Шокальський у класичній праці .

131

“Океанографія”, яка вийшла в 1917 р., пропонував виділити три океани: Тихий,

Атлантичний, Індійський. Північний Льодовитий океан він відносив до Атлан-

тичного як море.

У 1967 р. Світовий океан стали поділяти на чотири частини: Тихий,

Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Основні морфометричні характеристики океанів

Характеристики Океани

Тихий Атлантич-

ний

Індійський Північний

Льодови-

тий

Світовий

Площа поверхні,

млн км2

178.68 91.66 76.17 14.75 361.26

Об’єм, млн км3

710.36 329.66 282.65 17.07 1340.74

Середня глиби-

на, м

3976 3597 3711 1225 3711

Найбільша гли-

бина, м

11022

Маріан-

ський

жолоб)

8742

(жолоб

Пуерто-

Рико)

7209

(Явансь-

кий жо-

лоб)

55 27

(Грен- ла-

ндське

море)

11022

(Маріансь-

кий жолоб)

В результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності ан-

тарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Пів-

денний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, вихо-

дячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні

райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, ат-

лантичного та індійського секторів.

Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океа-

ну на окремі океани, то ще складнішою є справа з виділенням морів, заток і

проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і про-

ток, із них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50 –

до Тихого і 17 – до Індійського океану.

Складовими частинами океанів є моря, затоки, протоки.

Море – це порівняно невелика частина океану, яка врізається в сушу чи

відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами; має пе-

вні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від відповід-

них рис океану.

За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні, окраїнні

та міжострівні.

Внут рішні моря (внут рішньомат ерикові і між мат ерикові) – це моря,

що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки.

Між мат ерикові моря – це моря, що розташовані між різними материками

(наприклад, Середземне, Червоне моря).

Внут рішньомат ерикові моря – це моря, що знаходяться всередині

одного материка (наприклад, Чорне, Біле, Балтійське, Азовське моря). .

132

Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять у ма-

терик і мають відносно вільний зв’язок з океаном (наприклад, Чукотське, Баре-

нцове моря).

Між ост рівні моря – це моря, що розміщені серед великих островів або

архіпелагів (наприклад, моря Банду, Фіджі). Основні морфометричні характе-

ристики деяких морів наведені в табл. 10.2.

Зат ока – частина океану чи моря, яка врізається в сушу і слабко відме-

жована від моря чи океану (Аляска в Тихому океані тощо).

Бухт а – невелика затока, яка чітко відділена мисами чи островами від

океану чи моря, добре захищена від вітрів (Севастопольська бухта в Чорному

морі).

Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в

якій є вузька протока, котра з’єднує лиман із морем. Найчастіше лиман – це за-

топлена частина найближчої до моря ділянки річкової долини (наприклад,

Дніпровський, Дністровський).

Губа – затока, яка глибоко врізається в сушу (Обська в Карському морі).

Фіорд – вузька та глибока затока з високими крутими берегами (Согнефі-

орд у Норвезькому морі).

Прот ока – водний простір, який розділяє дві ділянки суші та з’єднує

окремі океани і моря чи їхні частини (Берингова).