Зміст

Вступ	3
Тема контрольної роботи	4
Поняття та сутність народовладдя.	4
Конституційні основи народовладдя.	4
Безпосередня демократія: поняття, конституційна природа, форми.	5
Представницька демократія: поняття та форми.	9
Висновки	12
Список використаної літератури	13

Вступ

Конституційне право — провідна галузь права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого самоврядування.

Конституційне право є багатоплановою категорією, воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Але конституційне право відрізняється від інших галузей права насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані норми цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одного боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права.

Тема контрольної роботи: «Конституційні форми народовладдя в Україні».

1. Поняття та сутність народовладдя.

Народовладдя – це сутність держави, яка полягає в належності та здійсненні влади народом у власних інтересах у демократичній, правовій формі на засадах гарантування та втілення прав і свобод людини.

Відповідно до Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, народовладдя в Україні здійснюється у двох формах:

а) прямої демократії, коли народ виражає свою волю у визначених Конституцією і законами процесуальних формах;

б) представницької демократії, тобто через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

До інститутів прямої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, належать: вибори депутатів, референдуми, загальні збори громадян і трудових колективів.

Така форма безпосереднього народовладдя забезпечує участь усіх громадян держави в здійсненні державної влади.

У здійсненні народовладдя значну роль також відіграє представницька демократія. Її сутність полягає в тому, що важливі обов’язкові питання вирішуються не всіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Представницька демократія — спосіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади або місцевого самоврядування. В Україні — це Верховна Рада України, Президент України, місцеві Ради[1].

2. Конституційні основи народовладдя.

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять; референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів. Президента, інколи суддів[2].

Референдум - голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо[3].

3. Безпосередня демократія: поняття, конституційна природа, форми.

Безпосереднє (пряме) волевиявлення народу - це участь громадян у здійсненні державної влади при прийнятті державних рішень безпосередньо через всеукраїнський та місцевий референдуми, вибори, інші форми безпосередньої демократії.

Розуміння безпосередньої демократії пов'язано із поняттями "виборче право", "виборча система", "активне і пасивне виборче право".

Виборче право - це сукупність конституційно-правових норм, регулюючих суспільні відносини, що складаються під час формування представницьких виборних органів держави.

Виборча система - це відповідний порядок організації і проведення виборів у представницькі органи і установи держави.

Кожна країна має свою виборчу систему, мажоритарну, пропорційну чи змішану.

Мажоритарна система передбачає проведення виборів, закладаючи в основу голосування за конкретного кандидата. Обраним вважається той з кандидатів, хто набрав встановлену законом більшість голосів. При цій виборчій системі можливі три різновиди підведення результатів, а звідси і три види мажоритарної системи;

1) мажоритарна система абсолютної більшості, при якій обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, що приймали участь у голосуванні (50 % +1 голос). Якщо у першому турі голосування жоден із кандидатів не отримав такої більшості голосів проводиться другий тур голосування між двома переможцями першого туру;

За цією системою в Україні обирається Президент України;

2) мажоритарна система відносної більшості, при якій обраним вважається кандидат, який отримав більше голосів виборців ніж будь-хто з його конкурентів. В Україні за цією системою обираються голови сільських, селищних, міських Рад народних депутатів;

3) мажоритарна система кваліфікованої більшості, при якій обраним вважається кандидат, який отримав встановлену законом більшість голосів, але не менше 2/3, 3/4. В Україні така система не застосовується.

Пропорційна система в основу голосування покладає принцип пропорційності між відданими за ту чи іншу партію голосами виборців і отриманими нею мандатами.

За цією системою в Україні обираються:

- Верховна Рада України;

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

- Обласні та інші ради.

Змішана виборча система одночасно поєднує мажоритарну і пропорційну системи шляхом узгодження інтересів представництва в парламенті представників населення і політичних сил.

В Україні за цією системою обиралася Верховна Рада України в 1998 та 2002 роках.

Виборче право громадян передбачає активне і пасивне виборче право.

Активне виборче право - це право громадян обирати представницькі органи державної влади.

Пасивне виборче право - це право громадян бути обраними до виборних державних органів.

Характеризуючи принципи виборчого права потрібно розрізняти принципи, що відносяться до реалізації громадянами активного виборчого права, а також засад забезпечення виборчого процесу.

І група принципів закріплена в ст. 71 Конституції:

- принцип загальності виборчого права означає, що право голосу мають усі громадяни України, яким до дня виборів виповнилося 18 років, крім осіб, які в судовому порядку визнані недієздатними;

- принцип рівного виборчого права означає наявність у кожного з виборців однакової кількості голосів;

- принцип прямого виборчого права означає, що виборець безпосередньо віддає свій голос за конкретну особу, яка балотується по визначеному виборчому округу чи за політичну партію;

- принцип таємності голосування означає заборону будь-якого контролю за волевиявленням виборців.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

- вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати;

- гласності та відкритості;

- свободи агітації;

- рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

- неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Відповідно до Конституції України проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Автономної Республіки Крим, місцеві референдуми (в межах адміністративно-територіальних одиниць)[2].

Всеукраїнський референдум призначається:

- Верховною Радою України з питання про зміну території України;

- Президентом України щодо змін Конституції України та за народною ініціативою, якщо вимогу про це підтримано не менш як трьома мільйонами громадян України, які мають право голосу (ст. 72 Конституції України).

Місцевий референдум призначається відповідною місцевою Радою, в тому числі на вимогу не менш ніж 1/10 громадян України, які мають право голосу і постійно проживають на території адміністративно-територіальної одиниці де буде проводитись референдум.

Крім всеукраїнського та місцевого, референдуми можуть бути:

- конституційними;

- законодавчими;

- імперативними;

- обов'язковими;

- консультативними.

Конституція України не допускає проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Представницька демократія забезпечує владу народу шляхом вирішення загальнодержавних питань його представниками, обраними у встановленому законом порядку і наділеними владними повноваженнями. Цими представниками народу є колегіальні органи (Парламент, ради різних рівнів) чи одноособові (Президент), які уповноважені приймати рішення, що мають загальнообов'язковий характер на відповідній території і здійснювати поточне управління справами держави і суспільства[3].