1.Кримінально процессуально право України. Предмет і метод правового регулювання.

Кримінально-процесуальне право — це галузь права, яка являє

собою сукупність закріплених Конституцією України, чинними між-

народними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною

Радою України, та законами правових норм, що регулюють порядок

діяльності органів розслідування, прокуратури та суду при проваджен-

ні у кримінальних справах.

Кримінально-процесуальне право є самостійною галуззю права,

бо має свій предмет правового регулювання (суспільні відносини, які

складаються при розгляді та вирішенні питань про порушення кримі-

нальної справи, її розслідуванні, судовому розгляді, а також при ви-

конанні вироку, перевірці його законності та обґрунтованості) та свій,

специфічний, метод правового регулювання (специфічний спосіб юри-

дичного впливу на відповідні суспільні відносини).

Для кримінально-процесуального права як галузі публічного права

є характерним спеціально-дозвільний тип правового регулювання,

в основі якого лежить формула: «дозволено лише те, що прямо перед-

бачено законом» (на відміну, скажімо, від загальнодозвільного типу

правового регулювання, в основу якого покладено формулу: «дозволе-

но все, що не заборонено»).

Предмет

Регулятивний вплив кримінального процесуального права здійснюється через систему кримінальних процесуальних відносин, учасники котрих діють в межах наданих їм прав і покладених на них обов'язків. Кримінальні процесуальні відносини є предметом правового регулювання.

Кримінальні процесуальні відносини мають юридичний і фактичний зміст.

Юридичним змістом цих відносин є зафіксовані у нормах кримінального процесуального права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст процесуальних відносин - це реально здійснювані їх учасниками ДІЇ, спрямовані на реалізацію своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що визначаються інтересами у кримінальному провадженні (публічними чи приватними).

Кримінальні процесуальні відносини:

o за функціональною спрямованістю норм права, на підставі яких вони виникають, є охоронними, оскільки завжди виникають з факту вчинення кримінального правопорушення (суспільно небезпечного діяння);

o за рівнем індивідуалізації суб'єктів можуть бути тільки відносними (права і обов'язки учасників всіх правовідносин у кримінальному провадженні є точно визначеними);

o за кількістю суб'єктів є як простими (відносини, що виникають між слідчим і допитуваним), так і складними (відносини між слідчим, прокурором, суддею і підозрюваним під час вирішення питання про взяття останнього під варту);

o за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами - завжди є двосторонніми, оскільки кожна зі сторін правовідносин має як права, так і обов'язки;

o за характером дій зобов'язаного суб'єкта є як активними (слідчий зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи у випадках, передбачених ч. 2 ст. 242 КПК), так і пасивними (свідок зобов'язаний утриматися від розголошення без дозволу прокурора відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків - п. 3 ч. 2 ст. 66 КПК);

o за волевиявленням є управлінськими, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (накладення судом грошового стягнення на особу за невиконання покладеного на неї процесуального обов'язку без поважних причин - ч. 3 ст. 146 КПК); договірними, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) сторін правовідносин (укладення угод - глава 35 КПК)1.

Методи

Метод кримінального процесуального права - це категорія права, завдяки якій здійснюється юридичний вплив держави на суб'єктів правовідносин, що виникають, розвиваються і припиняються у кримінальному провадженні, а також їх суб'єктів один на одного.

Більшість кримінальних процесуальних відносин врегульовані із застосуванням імперативного методу правового регулювання (метод впади і підпорядкування). Цей метод має примусовий характер. Відносини сторін правовідносин при цьому будуються "по вертикалі" (слідчий - підозрюваний).

Використання методу здійснюється за схемою "обов'язок + відповідальність".

Для врегулювання кримінальних процесуальних відносин застосовується і диспозитивний метод правового регулювання. У межах цього методу суб'єкт кримінальних процесуальних правовідносин має повну свободу у розпорядженні своїми процесуальними, а іноді - і матеріальними правами. Відносини сторін будуються "по горизонталі" (наприклад, прокурор - підозрюваний в межах дії норм права, викладених у главі 35 КПК).

При застосуванні цього методу регулювання відносин здійснюється за схемою "право + гарантія".

Окремі кримінальні процесуальні відносини врегулювати за допомогою цих двох методів неможливо. Такими є тристоронні правовідносини. Так, слідчий, прокурор для того, аби могло бути вирішене питання про взяття підозрюваного під варту, повинен звернутися до арбітра - суду. Тут слідчий діє щодо підозрюваного не безпосередньо, а побічно. Цей метод отримав в літературі назву змагальний (судовий, арбітражний) метод.

2. Кримінальні процесуальні|кримінально-процесуальні| відносини, суб'єкти, об'єкти, зміст|вміст,утримання| процесуальних правовідносин|правостосунків|.

Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження. Як вказувалося, суб’єктами кримінально-процесуальних відносин

є державні органи та посадові особи, які здійснюють свої повноважен-

ня по розслідуванню та судовому розгляду кримінальних справ, а також

громадяни, юридичні особи, громадські організації, їхні представни-

ки, чиї інтереси порушує вчинений злочин або на яких поширюється

кримінально-процесуальна діяльність.

Об’єкт кримінально-процесуальних правовідносин — це все те, з

приводу чого дані відносини виникли й існують, головним чином очі-

куваний результат поведінки учасників кожного конкретного право-

відношення. Коло можливих об’єктів кримінально-процесуальних

відносин широке. Таким об’єктом може бути проведення дій (явка об-

винуваченого до слідчого за викликом, дача показань на допиті), або

певна поведінка (неперешкоджання встановленню істини у ході слід-

ства з боку обвинуваченого), або ті чи інші матеріальні речі (при віді-

бранні під час обшуку цінностей з метою подальшої їхньої конфіскації

або відшкодування матеріальних збитків чи при вилученні предмета

як речового доказу) тощо. Будь-які процесуальні правовідносини мають

свою мету, свій об’єкт.

Кримінально-процесуальні правовідносини мають фактичний та юридичний зміст.

Юридичним змістом кримінально-процесуальних правовідносин є зафіксовані у нормах кримінально-процесуального права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Фактичний зміст кримінально-процесуальних правовідносин – це реально здійснювані дії їх учасників, спрямовані на реалізацію своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що визначаються інтересами у кримінальному провадженні (публічними чи приватними).

Юридичними фактами, що спричиняють виникнення, зміну та припинення кримінально-процесуальних відносин, найчастіше є процесуальні дії, рідше  події (наприклад, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), але щоразу у зв’язку з певними діями. На відміну від інших правовідносин, юридичними фактами завжди виступають тільки складні фактичні сукупності, тобто визначені законодавством сукупності тих чи інших дій (утримання від них) та подій. (1914)