- •1. Соціально-правове підґрунтя становлення спеціального еколого-правового регулювання у період інтенсивного розвитку промисловості (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •2Сучасні концепції взаємодії суспільства та природи.
- •Концепція сталого розвитку та правової форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •4. Поняття екологічної складової концепції сталого розвитку в україні
- •5. Поняття, ознаки та види об’єктів еколог права
- •6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
- •7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
- •8. Характеристика наукових напрямів Харківської, Одеської, Львівської шкіл екологічного та земельного права. Науковий доробок школи екологічного права Інституту Корецього нан України
- •9. Школа правової охорони природи та її погляди на предмет екологічного права.
- •10. Наукові витоки екологічного права у працях його фундаторів.
- •11. Реалії та перспективи розширення об’єктивного кола екологічних правовідносин.
- •12. Концепція права екологічної безпеки та її вплив на розвиток екологічного права України.
- •13Концепція диференціації та інтеграція як тенденції розвитку екологічного права
- •14.Перспективи систематизації законодавства України
- •15.Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України
- •16.Поняття та ознаки екологічних прав громадян
- •Поняття та зміст права громалян на безпечне для життя та довкілля навколишнє середовище
- •Формування системи екологічних прав громадян
- •19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації
- •20. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значущих питань
- •21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність
- •22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
- •23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
- •24. Поняття та особливості змісту права власності на природні ресурси
- •25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування
- •26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.
- •27. Тенденції розвитку правових форм природокористування: науково- практичні погляди.
- •29.Проблеми формування та ефективного використання природоохоронних державних та недержавних фондів
- •30.Проблеми оподаткування еколого-значимої діяльності
- •31.Новітні тенденції розвитку економіко-правового механізму у сфері екології
- •32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права
- •33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.
- •34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.
- •35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
- •36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
- •37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
- •38. Юридична відповідальність як специфічний стан екологічних правовідносин
- •39. Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності
- •40. Держава у відносинах еколого-правової відповідальності
- •41. Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності
6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
Екологічне право має чітко визначений предмет правового регулювання, який відрізняє його від інших галузей права. Предмет екологічного права – це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки населення. Предмет екологічного права характеризується широким колом суспільних відносин, наявністю природних та інших об’єктів і екологічних зв’язків між ними, які входять до середовища, що оточує людину. Варто відмітити, що предмет екологічного права передбачає регулювання 3-х груп суспільних відносин, пов’язаних з об’єктами права охорони навколишнього природного середовища, якими є: 1. природа (її об’єкти, комплекси, умови); 2. природні ресурси (як ті, що залучені до народного господарства, так і ті, що не використані до цього часу); 3. людина і її екологічна безпека.
Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохо-ронне, заповідне законодавство, які або уже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування у галузі права триває.
Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як норми, що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору земельної ділянки є нормами більш широкої дії і мають середовищно-регулюючий характер. Поряд з цим екологічне право включає цілий блок законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема. Закон про охорону навколишнього природного середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, та ін., які визначають можливість самого носія суб”єктивного права діяти певним способом, і примусово забезпечити виконання юридичних обов”язків.
Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють правовідносини на основі спільного предмета правового регулювання. Предметом правового регулювання екологічного права є відносини в галузі охорони та використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища в цілому, цінних природних об'єктів і комплексів, екосистем і ландшафтів, клімату, життя та здоров'я людей від негативного впливу забрудненого довкілля.
7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
Законодавство не дає визначення поняття правнича школа, однак на локальному рівні є визначення поняття наукової школи вКНУ ім. Ш. затверджене вченою радою від 10.01.2005 р.
наукова школа – усталений науковий колектив, що сформувався за певний період науковцями, наукові інтереси яких були спрямовані на розв’язання довготривалих завдань за певними науковими напрямками та отримав наукові результати, які визнані як в України, так і за її межами.
З цих позицій поглиблене вивчення механізму правового забез¬печення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важливе значення для формування основ професіональних засад сучасного покоління випускників юридичних вузів і факультетів.
Наукова школа правників-екологів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка важливим напрямком екологічного права, його складовою части¬ною визнала право екологічної безпеки як комплексної галузі еко-логічного права, тісно пов'язаної із природноресурсовим та приро¬доохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини, спираючись на правову матерію чинного екологічного законодав¬ства, міжнародні принципи та норми міжнародно-правового регу¬лювання в зазначеній галузі.
Автор виходить із наукових позицій, що право екологічної без¬пеки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його у разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення еко¬логічно небезпечної діяльності з метою попередження погіршення екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних си¬стем і населення, а також здійснення системи заходів у разі виник¬нення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпеч¬них територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, по¬терпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенно¬го впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонно¬му рівнях.
З огляду на викладене право екологічної безпеки розглядається у двох основних аспектах:
а) як суб'єктивна категорія, тобто з позицій реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та його захист за допомогою системи спеціальних юридичних заходів превентив¬ного (регулятивного) і охоронювального (захисного) спрямування;
б) як об'єктивно існуюча система законодавчого та підзаконно-го правового забезпечення екологічної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин у сфері екології, за якого системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, еко¬номічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності, режим використання природ¬них ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, безпечного для життя і здоров'я людей, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення.
Очевидно, що комплексний характер правового регулювання зумовлений характером правовідносин, які складаються на різних рівнях та напрямках здійснення екологічно небезпечної діяльності, що характеризуються підвищеним ризиком настання негативних наслідків для довкілля та його компонентів і здоров'я та життя лю¬дини, тобто діяльності, що виходить за межі загальної правової рег¬ламентації і потребує неадекватних механізмів регулювання відповідної діяльності суб'єктів і держави як гаранта захисту прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля у разі прояву сил природної стихії.
Відповідно до вчення Гуманістичної школи екологічного та земельного права юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка право екологічної безпеки є:
- суб’єктивним правом людини;
- інститутом екологічного права;
- комплексною галуззю права України;
- науковою абстракцією.