- •1. Соціально-правове підґрунтя становлення спеціального еколого-правового регулювання у період інтенсивного розвитку промисловості (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •2Сучасні концепції взаємодії суспільства та природи.
- •Концепція сталого розвитку та правової форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •4. Поняття екологічної складової концепції сталого розвитку в україні
- •5. Поняття, ознаки та види об’єктів еколог права
- •6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
- •7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
- •8. Характеристика наукових напрямів Харківської, Одеської, Львівської шкіл екологічного та земельного права. Науковий доробок школи екологічного права Інституту Корецього нан України
- •9. Школа правової охорони природи та її погляди на предмет екологічного права.
- •10. Наукові витоки екологічного права у працях його фундаторів.
- •11. Реалії та перспективи розширення об’єктивного кола екологічних правовідносин.
- •12. Концепція права екологічної безпеки та її вплив на розвиток екологічного права України.
- •13Концепція диференціації та інтеграція як тенденції розвитку екологічного права
- •14.Перспективи систематизації законодавства України
- •15.Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України
- •16.Поняття та ознаки екологічних прав громадян
- •Поняття та зміст права громалян на безпечне для життя та довкілля навколишнє середовище
- •Формування системи екологічних прав громадян
- •19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації
- •20. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значущих питань
- •21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність
- •22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
- •23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
- •24. Поняття та особливості змісту права власності на природні ресурси
- •25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування
- •26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.
- •27. Тенденції розвитку правових форм природокористування: науково- практичні погляди.
- •29.Проблеми формування та ефективного використання природоохоронних державних та недержавних фондів
- •30.Проблеми оподаткування еколого-значимої діяльності
- •31.Новітні тенденції розвитку економіко-правового механізму у сфері екології
- •32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права
- •33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.
- •34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.
- •35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
- •36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
- •37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
- •38. Юридична відповідальність як специфічний стан екологічних правовідносин
- •39. Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності
- •40. Держава у відносинах еколого-правової відповідальності
- •41. Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності
36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
Правові засади екологічного ліцензування за своєю природою доцільно розглядати з кількох точок зору: екологічне ліцензування як специфічне коло правовідносин забезпечення екологічної безпеки; як елемент правовідносин – передумова формування специфічної правосуб'єктності володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки; як правова гарантія забезпечення права на екологічну безпеку; як один із заходів правового механізму забезпечення екологічної безпеки; як функція управління у галузі екології; як юридична процедура, що структурована за певними етапами.
Функції управління – спеціалізовані види управлінських робіт (діяльності). Екологічне ліцензування належить до функцій державного та місцевого рівня управління.
Юридичний склад – це система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які передбачені гіпотезою норми права. Найчастіше правовідносини у сфері довкілля виникають на підставі юридичних фактів, що мають форму юридичного акту. Крім, того в багатьох випадках, одного юридичного факту в екологічних відносинах недостатньо. Тому зазвичай вони виникають на підставі складних юридичних складів. До складу таких складних юридичних складів можуть входити договір, дозвіл або ліцензія на використання природних ресурсів та здійснення певного виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природного ресурсу чи впливом на стан довкілля.
Під гарантіями прав розуміють сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захист від порушень. Невід'ємним елементом еколого-правового статусу людини та громадянина є гарантії реалізації екологічних прав та їх захист від порушень. У широкому значенні під гарантіями реалізації екологічних прав громадян - розуміють систему юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.
Стаття 10 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» визначила гарантії екологічних прав. До 3 превентивно-обмежувальних належить зокрема ліцензування екологічно небезпечної діяльності, а серед процесуально-правових гарантій варто відзначити процедуру ліцензування, видачі дозволів на викиди та скиди, розміщення відходів, затвердження лімітів і квот тощо.
37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
Як зазначено в ст. 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишного природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню (ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»). Можна сказати, що стандартизація – це діяльність, яка визначає певні обов'язкові вимоги до тих чи інших характеристик продукту, товару, об'єкту, процесу.
Нормування в галузі охорони довкілля становить діяльність компетентних органів по встановленню меж допустимого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище з урахуванням сучасного науково-технічного розвитку.
Суть встановлення цього інституту обумовлена характером взаємодії суспільства і природи. Суспільство не може розвиватись, не впливаючи на природу. При сучасному розвитку науки і техніки зупинити виробничо-господарський вплив людини на довкілля неможливо і неможливо створити технології, які б не впливали на природу. Завдання полягає в тому, щоб обмежити цей вплив таким чином, щоб, з одного боку, не допустити гальмування розвитку економіки, а з другого – забезпечити збереження довкілля і життя людини. Тобто екологічний норматив – це своєрідний компроміс між екологією і економікою, між екологічними і економічними інтересами, що дозволяє розвивати господарство і одночасно охороняти довкілля та життя людини.
Правове значення нормативів охорони довкілля полягає в тому, що вони є критерієм оцінки правомірності поведінки суб'єктів. Ці нормативи є обов'язковими для суб'єктів.