- •1. Соціально-правове підґрунтя становлення спеціального еколого-правового регулювання у період інтенсивного розвитку промисловості (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •2Сучасні концепції взаємодії суспільства та природи.
- •Концепція сталого розвитку та правової форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •4. Поняття екологічної складової концепції сталого розвитку в україні
- •5. Поняття, ознаки та види об’єктів еколог права
- •6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
- •7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
- •8. Характеристика наукових напрямів Харківської, Одеської, Львівської шкіл екологічного та земельного права. Науковий доробок школи екологічного права Інституту Корецього нан України
- •9. Школа правової охорони природи та її погляди на предмет екологічного права.
- •10. Наукові витоки екологічного права у працях його фундаторів.
- •11. Реалії та перспективи розширення об’єктивного кола екологічних правовідносин.
- •12. Концепція права екологічної безпеки та її вплив на розвиток екологічного права України.
- •13Концепція диференціації та інтеграція як тенденції розвитку екологічного права
- •14.Перспективи систематизації законодавства України
- •15.Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України
- •16.Поняття та ознаки екологічних прав громадян
- •Поняття та зміст права громалян на безпечне для життя та довкілля навколишнє середовище
- •Формування системи екологічних прав громадян
- •19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації
- •20. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значущих питань
- •21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність
- •22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
- •23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
- •24. Поняття та особливості змісту права власності на природні ресурси
- •25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування
- •26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.
- •27. Тенденції розвитку правових форм природокористування: науково- практичні погляди.
- •29.Проблеми формування та ефективного використання природоохоронних державних та недержавних фондів
- •30.Проблеми оподаткування еколого-значимої діяльності
- •31.Новітні тенденції розвитку економіко-правового механізму у сфері екології
- •32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права
- •33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.
- •34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.
- •35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
- •36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
- •37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
- •38. Юридична відповідальність як специфічний стан екологічних правовідносин
- •39. Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності
- •40. Держава у відносинах еколого-правової відповідальності
- •41. Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності
35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
Громадський екологічний контроль – це вид екологічного контролю, який здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля та природних ресурсів, громадські організації та окремі громадяни, заінтересовані у безпечному стані на¬вколишнього природного середовища, з метою перевірки дотримання всіма підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, дер-жавними органами, їх посадовими особами, а також громадянами вимог еко-логічного законодавства
Характерні особливості громадського екологічного контролю:
1. громадський екологічний контроль – це інститут галузі екологічного права, що належить до Особливої частини;
2. право на здійснення громадського екологічного контролю є одним з екологічних прав громадян;
3. право на здійснення громадського екологічного контролю має охоронно-за¬хисну спрямованість;
4. право на здійснення громадського екологічного контролю може бути як майновим, так і немайновим;
5. право на здійснення громадського екологічного контролю може бути реалізовано одноособово (громадськими екологічними інспекторами) чи колектив¬но (громадськими організаціями);
6. право на здійснення громадського екологічного контролю тісно пов’язане з правом громадян на екологічну інформацію та на участь у прийнятті екологічно важливих рішень. Відмінність між цими правовими інститутами полягає в тому, що громадський екологічний контроль виступає засобом забезпечення законності шляхом перевірки відповідності дій чи бездіяльності суб’єктів відносин нормам екологічного законодавства;
7. громадський екологічний контроль може бути не лише правом, але й обов’язком для його суб’єктів.
В юридичній літературі висловлюються думки щодо недоцільності існування інституту громадських інспекторів з охорони довкілля, оскільки це призводить лиш до дублювання функцій державної інспектури, а також функцій державних наглядових органів, при чому на менш високому професійному рівні. Однак в цьому випадку присутнє однобічне розуміння проблеми. Здійснення громадського контролю за використанням та охороною надр є надзвичайно важливою вимогою сьогодення. В умовах, коли здійснення державного контролю може відбуватися неналежним чином, окремі громадяни та різноманітні громадські природоохоронні організації виступають найбільш екологічно свідомими сегментами суспільства. Адже в основі громадського екологічного контролю лежить, в першу чергу, усвідомлення власної відповідальності за життя в безпечному та здоровому навколишньому середовищі.
Аналіз придатності чинного законодавства для широкого впровадження різних форм громадського контролю дозволяє зробити висновок про недостатню розробленість його теоретичних основ та, відповідно, незакріпленість їх у нормах права. Зокрема, такі форми громадського контролю, як громадські слухання, громадська експертиза, участь громадськості у роботі колегіальних органів при органах влади взагалі (за рідкісними винятками) не мають законодавчо-процедурного забезпечення. А це порушення норм Конституції фактично позбавляє громадськість брати активну участь в управлінні місцевими справами.