33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.

Управління в галузі екології — урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Ознаки управління в сфері екології:

1) Різновид соціального управління що регламентується правовими нормами. Соціальне управління – вплив на всі, багато які або окремі сфери суспільного життя, управління суспільними процесами;

2) Система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управління в галузі екології, визначає його мету і завдання, функції в цій сфері, повноваження і функції суб'єктів управління, права і обов'язки фізичних і юридичних осіб та порядок їх взаємовідносин;

3) В основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцевого самоврядування та громадських об'єднань (суб'єктів управління);

4) Діяльність суб'єктів управління спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки;

5) Функції суб'єктів управління передбачають організацію, погодження, координацію і контроль за діяльністю інших суб'єктів управлінських правовідносин;

6) Державно-правове забезпечення дотримання вимог екологічного законодавства, попередження і упередження екологічних правопорушень та заходів щодо захисту екологічних прав громадян.

Основні завдання управління у сфері екології: збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу країни, забезпечення екологічної сталості природних систем; структурна перебудова економіки й соціальної сфери на сталий розвиток; вироблення і реалізація регіональної й комунальної політики сталого розвитку; формування скоординованих дій у всіх сферах суспільного життя; переорієнтація соціальних, екологічних та економічних інститутів держави, державного регулювання щодо посилення зацікавленості громадян, юридичних осіб і соціальних груп у вирішенні завдань сталого розвитку; ведення моніторингу сталого розвитку та управління.

34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.

Система органів державного контролю у у сфері екології в Україні представлена двома видами органів: загальної та спеціальної компетенції. Здійснення управління та контролю у даній сфері для органів загальної компетенції не є головним, основоположним напрямом їхньої діяльності. На відміну від них, для державних органів спеціальної компетенції контроль у сфері охорони та використання земель є провідним або одним із головних напрямів їхньої діяльності.

Систему органів загальної компетенції, що здійснюють контролюючу діяльність у сфері екології в Україні, становлять: ВРУ, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, КМУ, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України виступають суб’єктами національного рівня управління; відповідно, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради народних депутатів та їх виконавчі органи, ради народних депутатів міст Києва і Севастополя та їх виконавчі органи, обласні і районні державні адміністрації, державні адміністрації міст Києва і Севастополя - суб’єктами регіонального рівня, а сільські, селищні, міські (районні) в містах ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - суб’єктами місцевого рівня.

Державними органами спеціальної компетенції, що здійснюють державний контроль у сфері екології, зокрема, є: Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України); Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України); Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство України); Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України); Державна екологічна інспекція України; Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України).

Наведений перелік органів державного контролю в галузі охорони довкілля не є вичерпним, практично кожен з наведених органів має відповідні територіальні та структурні підрозділи.

Слід зауважити, що сьогодні в Україні не прийнято уніфікованого законодавчого акта, який би визначав вичерпний перелік органів, покликаних здійснювати державний контроль у галузі охорони довкілля. Це означає, що як окремі сфери діяльності, так і предметна визначеність компетенційних блоків діяльності таких органів розпорошені по різних нормативно-правових актах. Перспективним, на нашу думку, видається вирішення завдання впорядкування законодавства про державний контроль у галузі охорони довкілля шляхом ухвалення спеціального Закону України «Про екологічний контроль», структурним елементом якого має стати уніфікація системи органів державного контролю у сфері охорони довкілля.

Контролем за раціональним використанням надр, відтворенням та охороною риби та інших водних живих ресурсів, лісового та мисливських господарств займаються такі органи як: міністерство екології та природних ресурсів, дерекоінспекція, дергеонадра, держлісагентство, держрибагентство. В рамках реформи контролюючих органів пропонується доручити контроль одному органу – єдиній державній екологічній інспекції.