25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування

право власності на природні ресурси та право природокористування співвідносяться за правилами логіки як поняття родове і видове, оскільки поняття користування входить у тріаду права власності, а саме:

«Право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.»

Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, правокористуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом і т. Ін.

Право природокористування — процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Наступним різновидом природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Відповідно до пункту 1 статті 78 Земельний Кодекс України (далі ЗКУ) "право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками". Відповідно до пункту 2 цієї статті "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Як правило, право приватної власності на природні ресурси проявляється у формі спільної власності, тобто характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єктів. У своїй більшості природні ресурси надаються не окремим громадянам, а родинним утворенням: сім'ї громадянина, фермерському господарству (що, як правило, є родинно-трудовим утворенням). Тут не виникає ніякої нової форми власності, оскільки кожний учасник залишається самостійним власником, а щодо спільного об'єкта, правомочності власника здійснюються так, щоб належати одночасно декільком особам.

Отже, право власності на природні ресурси і право природокористування співвідносяться як поняття родове і видове, оскільки право природокористування входить в тріаду права власності разом із правом володіння і розпорядження. Виходячи із цього, вважаю за доцільне зазначити, що право природокористування є більш вужчим порівняно з правом власності на природні ресурси.

Право користування є однією із правомочностей повноважень суб’єкта права власності, які формують його зміст.

26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.

Проблема існування та реалізації права загального природокористування полягає у тому, що воно недостатньою мірою конкретизоване у вітчизняному законодавстві. Так, спеціальні закони містять по одній-двом нормам, що визначають це право, однак жодним чином не деталізують його. Крім того, Кодекс України про надра, Земельний кодекс України та Закон України «Про охорону атмосферного повітря» не містять положень щодо права загального природокористування взагалі.

Іншою проблемою є обмеження широкого кола користувачів у реалізації їхнього права на загальне природокористування. Так, Лісовий кодекс у повній мірі чітко не врегульовує механізм надання дозволу приватним власником на загальне користування його лісовими ресурсами. У статті 333 Цивільний кодекс визначає, що користування лісовими ресурсами можливе за наявності загального дозволу власника. Щодо об’єктів права загального землекористування, то І. Костяшкін пропонує поділити їх на дві групи. До першої він відносить земельні ділянки, цільове призначення яких полягає у задоволенні життєво необхідних потреб людини. Такі землі можуть використовуватися у порядку спеціального землекористування, але при цьому основний спосіб їх використання – загальний. При цьому такі землі мають обмеження щодо приватизації. Сюди відносяться землі загального користування у населених пунктах. До другої групи об’єктів науковець відносить земельні ділянки зі змішаним правовим режимом використання та охорони, тобто землі лісового, водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення. Вчений наголошує на тій особливості цих земель, що попри можливість їх належності на праві власності суб’єкту, вони виступають об’єктом права загального землекористування з урахуванням обмежень, передбачених законодавством [12].

До 2013 року проблемним питанням було співвідношення положень Водного та Земельного кодексів у частині права власності на водні об’єкти. Так, Водний кодекс України не передбачає приватної власності на будь-які водойми, у той час як норми Земельного кодексу України надають особам таке право за умови, що такі водойми є природними і замкненими, а також загальною площею до 3 гектарів. Така суперечність призводила до негативних наслідків, як-от обмеженість доступу громадян до таких водойм у випадку, якщо навколишню земельну ділянку було передано у приватну власність. У 2013 році було внесено зміни, якими регулювалася оренда водних об’єктів без обмеження права загального користування, а також встановлювався обов’язок орендарів передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування. При цьому порушення права на загальне користування такими водними об’єктами передбачає санкцію – розірвання договору оренди. Окремо слід зупинитися на такому природному об’єкті як надра, адже Кодекс України про надра не закріплює права загального користування надрами. Існує декілька точок зору з цього приводу. Так, одні науковці наполягають на виключно спеціальному використанні надр, інші ж навпаки відстоюють позицію суто загального користування надрами; треті ж вважають за потрібне не визначати вид надрокористування взагалі.