- •1. Соціально-правове підґрунтя становлення спеціального еколого-правового регулювання у період інтенсивного розвитку промисловості (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •2Сучасні концепції взаємодії суспільства та природи.
- •Концепція сталого розвитку та правової форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •4. Поняття екологічної складової концепції сталого розвитку в україні
- •5. Поняття, ознаки та види об’єктів еколог права
- •6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
- •7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
- •8. Характеристика наукових напрямів Харківської, Одеської, Львівської шкіл екологічного та земельного права. Науковий доробок школи екологічного права Інституту Корецього нан України
- •9. Школа правової охорони природи та її погляди на предмет екологічного права.
- •10. Наукові витоки екологічного права у працях його фундаторів.
- •11. Реалії та перспективи розширення об’єктивного кола екологічних правовідносин.
- •12. Концепція права екологічної безпеки та її вплив на розвиток екологічного права України.
- •13Концепція диференціації та інтеграція як тенденції розвитку екологічного права
- •14.Перспективи систематизації законодавства України
- •15.Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України
- •16.Поняття та ознаки екологічних прав громадян
- •Поняття та зміст права громалян на безпечне для життя та довкілля навколишнє середовище
- •Формування системи екологічних прав громадян
- •19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації
- •20. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значущих питань
- •21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність
- •22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
- •23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
- •24. Поняття та особливості змісту права власності на природні ресурси
- •25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування
- •26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.
- •27. Тенденції розвитку правових форм природокористування: науково- практичні погляди.
- •29.Проблеми формування та ефективного використання природоохоронних державних та недержавних фондів
- •30.Проблеми оподаткування еколого-значимої діяльності
- •31.Новітні тенденції розвитку економіко-правового механізму у сфері екології
- •32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права
- •33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.
- •34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.
- •35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
- •36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
- •37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
- •38. Юридична відповідальність як специфічний стан екологічних правовідносин
- •39. Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності
- •40. Держава у відносинах еколого-правової відповідальності
- •41. Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності
23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
Похідними від права власності й залежними від власника (первісного власника) є наступні правові титули:
а) право довірчої власності; б) право господарського відання;
в) право оперативного управління; г) право користування (в тому числі оренди).
В межах закону, що вимагає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою регулює свої відносини з відповідним суб'єктом.
Форми використання природних ресурсів
Титули користування землею визначено у Земельному кодексі України, інших нормативно-правових актах (Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд" тощо), а також існують окремі титули землекористування, які залишилися з часів дійсності нормативно-правових актів СРСР і досі діють в Україні, хоча і не мають нормативного закріплення у чинних законах
Доктринальних класифікацій правових титулів землекористування існує досить багато. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів: а) на титулі права власності; б) на титулі права постійного і тимчасового природокористування.
Конкретно Земельний кодекс України виділяє такі правові титули як право власності на землю, право користування землею, право земельного сервітуту та право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (суперфіцій та емфітевзис).
Право природокористування, поряд із правом власності, є юридичним титулом їх приналежності суб'єкту і найбільш поширеною формою використання природних ресурсів за екологічним та природоресурсним законодавством України. Проте, на відміну від права власності на природні ресурси, зміст права природокористування не включає у себе правомочність розпорядження природними ресурсами і охоплює тільки володіння та користування. На титулі права природокористування використовуються в Україні надра, води, ліси, об'єкти тваринного, рослинного світів, природно-заповідного фонду, атмосферне повітря, землі.
Деякі природні ресурси можуть передаватися тільки у користування, і законодавство не передбачає можливості передачі їх у власність. Так, зокрема, надра відповідно до статті 4 Кодексу України «Про надра» є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.
Право постійного користування земельними ділянками є речовим правом виключного, постійного, первинного, оплатного характеру (оплатність – умовна: плата вноситься у вигляді земельного податку).
На сьогоднішній день склалося так, що суб’єкт права постійного користування не може продати свою земельну ділянку, не може передати її в оренду, не може отримати кредит під її заставу –загалом, він не може отримати (формально) жодних переваг, які надає власникові або суб’єкту права господарського відання право розпорядження, і тому єдине, що йому залишається – обходити закон за допомогою прихованого відчуження земельних ділянок при відчуженні нерухомого майна, укладати різноманітні «хитрі» договори на зразок договорів про спільну діяльність, інвестиційних договорів тощо, які по суті є нічим іншим, як прихованими договорами про оренду або відчуження земель. Таке становище не можна вважати нормальним.
Тому, вважаю, що існування права постійного користування земельними ділянками у сучасних умовах не має жодного виправдання і є шкідливим. Важко переоцінити негативний вплив такого існування на економіку держави. Шляхом покращення існуючої ситуації є відмова від права постійного користування шляхом його трансформації у право власності. Це потребуватиме змін у встановлені законом правила про власність на земельні ділянки – можливість мати земельні ділянки на праві власності має бути визнана за всіма юридичними особами.
Як вказується у спеціальній літературі, існування права постійного користування з обмеженим суб’єктним складом знаходиться у суперечності із обов’язками України щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Зокрема, з точки зору законодавства ЄС про конкуренцію надання права постійного користування може розглядатися як державна допомога. Така допомога допускається, але в обмежених випадках і для певної виправданої мети. Атмосферне повітря, зокрема, може використовуватись тільки на титулі користування через об'єктивні природні особливості його як об'єкта правовідносин (неможливість юридичне відособити, персоніфікувати за конкретним індивідом тощо). Відтак, право природокористування залежно від об'єкта можна поділити на землекористування, водокористування, лісокористування, атмосферокористування, користування надрами, тваринним світом, рослинним світом, об'єктами природно-заповідного фонду тощо.
