- •1. Соціально-правове підґрунтя становлення спеціального еколого-правового регулювання у період інтенсивного розвитку промисловості (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •2Сучасні концепції взаємодії суспільства та природи.
- •Концепція сталого розвитку та правової форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •4. Поняття екологічної складової концепції сталого розвитку в україні
- •5. Поняття, ознаки та види об’єктів еколог права
- •6. Стан та перспективи розвитку предмета екологічного права як комплексної галузі права
- •7. Гуманістична школа екологічного права кну Шевченка
- •8. Характеристика наукових напрямів Харківської, Одеської, Львівської шкіл екологічного та земельного права. Науковий доробок школи екологічного права Інституту Корецього нан України
- •9. Школа правової охорони природи та її погляди на предмет екологічного права.
- •10. Наукові витоки екологічного права у працях його фундаторів.
- •11. Реалії та перспективи розширення об’єктивного кола екологічних правовідносин.
- •12. Концепція права екологічної безпеки та її вплив на розвиток екологічного права України.
- •13Концепція диференціації та інтеграція як тенденції розвитку екологічного права
- •14.Перспективи систематизації законодавства України
- •15.Екологізація галузевого законодавства у контексті інтеграції правової системи України
- •16.Поняття та ознаки екологічних прав громадян
- •Поняття та зміст права громалян на безпечне для життя та довкілля навколишнє середовище
- •Формування системи екологічних прав громадян
- •19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації
- •20. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значущих питань
- •21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність
- •22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
- •23. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення
- •24. Поняття та особливості змісту права власності на природні ресурси
- •25.Співвідношення права власності на природні ресурси із правом природокористування
- •26. Поняття та зміст, проблеми визначення кола об’єктів та субєктів права загального природокористування.
- •27. Тенденції розвитку правових форм природокористування: науково- практичні погляди.
- •29.Проблеми формування та ефективного використання природоохоронних державних та недержавних фондів
- •30.Проблеми оподаткування еколого-значимої діяльності
- •31.Новітні тенденції розвитку економіко-правового механізму у сфері екології
- •32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права
- •33. Поняття та правова природа соціального управління у сфері екології.
- •34. Система органів державного контролю у сфері екології: проблеми координації.
- •35. Правові проблеми здійснення ефективного громадського екологічного контролю.
- •36. Поняття екологічного ліцензування як функції управління, юридичного складу та гарантії екологічних прав громадян.
- •37. Поняття та юридичне значення нормування та стандартизації у галузі екології
- •38. Юридична відповідальність як специфічний стан екологічних правовідносин
- •39. Концепція еколого-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності
- •40. Держава у відносинах еколого-правової відповідальності
- •41. Особливості майнової відповідальності у галузі екології. Специфіка абсолютної відповідальності
22. Правова природа, поняття та види екологічних прав громадян
Визначення поняття екологічних прав громадян дещо різняться за підходами вчених.
Так, В. Андрейцев визначив поняття екологічних прав громадян як сукупність юридичних можливостей і засобів, що спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. На його думку, екологічні права громадян поділяються на галузеві та міжгалузеві.
На думку Г. Анісімової, екологічні права громадян є сукупною мірою можливої поведінки у галузі належності екологічних об’єктів, їх використання, відтворення й охорони навколишнього природного середовища. Класифікацію екологічних прав громадян здійснено залежно від екологічних, соціальних, економічних та інших чинників.
С. Грицкевич приділив увагу конституційним екологічним правам громадян. На його думку, конституційними екологічними правами потрібно вважати закріплену в Конституції України якісно нову, самостійну групу можливостей, спрямованих на задоволення індивідуальних екологічних потреб та інтересів людини і громадянина, що повинні забезпечуватися державою та суспільством. Систему конституційних екологічних прав людини та громадянина становлять права: на безпечне для життя та здоров’я довкілля; на вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту та право на їх поширення; на заборону втаємничувати таку інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням зазначених прав.
Вперше спеціальне закріплення суто екологічних прав, а саме права на життя у сприятливому середовищі, було закріплене в Декларації Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (1972 р.) З тексту Декларації випливає, що право на життя у сприятливому навколишньому середовищі є таким же фундаментальним правом людини, як і право на свободу та рівність. Сприятливе навколишнє середовище, відповідно до Декларації, – це таке середовище, яке дозволяє вести гідне життя. У Стокгольмській декларації право на життя у сприятливому навколишньому середовищі пов’язане з відповідальністю людини за охорону і покращення його стану на благо теперішнього і майбутніх поколінь.
Види екологічних прав громадян:
конституційні права, передбачені у статті 50 Конституції України: право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Конституційне закріплення названих прав вказує на їх важливість, невід’ємність і невідчужуваність, тобто екологічні права громадян пов’язані з задоволенням екологічних потреб і забезпеченням реалізації екологічних інтересів;
природні права на екологічну безпеку і безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, які визначені статтею 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і встановлюють, що кожний громадянин має право на:
безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище (НПР);
участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан НПР та до відповідних органів, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони НПР, раціонального використання природних ресурсів;
здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
об'єднання в громадські природоохоронні формування;
вільний доступ до екологічної інформації – інформації про стан НПР та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації (за винятком обмежень, встановлених законом);
участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на НПР на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання екологічної освіти;
подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на НПР;
оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом;
права, що мають екологічний характер, закріплені іншими законами. Наприклад, за Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» право кожного на охорону здоров’я передбачає: безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя територій і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь; право кожної людини, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, на захист від впливу іонізуючих випромінювань (стаття 3 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань»); право постійних лісокористувачів на ведення лісового господарства (стаття 18 Лісового кодексу України) тощо;
екологічні права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах і договорах. Вони також підлягають еколого-правовій охороні і захисту.
