21. Особливості судового захисту екологічних прав громадян та його ефективність

Судовий захист екологічних прав громадян належить до форм правового захисту прав громадянина і є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забезпечує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. Право на судовий захист є конституційним і не вимагає додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах. Стаття 55 Конституції України містить норму, що встановлює право кожного звертатися до суду, якщо: його права і свободи порушені чи порушуються; створені чи створюються перешкоди для реалізації прав або свобод; мають місце інші обмеження прав і свобод. Зазначені положення трансформуються і на екологічні права, що порушені.

Способи захисту екологічних прав випливають із загальних способів захисту цивільних прав, закріплених ст. 16 Цивільного кодексу України.

Найчастіше позови про захист екологічних прав містять вимоги про: поновлення пору­шених прав і інтересів природокористувачів; витребування об’єкта природокористування з чужого незаконного володіння; усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права природоко­ристування; примушення інших осіб дотримуватися чинного за­конодавства; відшкодування збитків (шкоди), заподіяних порушен­ням суб’єктивних прав і інтересів природокористувачів; повернен­ня безпідставно придбаного (врожаю тощо).

Шкода, заподіяна здоров'ю громадян внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище, полягає у повній або частковій втраті здоров'я, тому компенсації підлягають витрати на лікування і відновлення здоров'я: витрати на медикаменти, посилене харчування, необхідність протезування, сторонній догляд тощо, відшкодування матеріальних втрат внаслідок втрат працездатності та інших збитків, наприклад, пов'язаних з переїздом на нове місце проживання, передчасний перехід на пенсію, втрачені можливості професійної діяльності, а також моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях потерпілих.

Шкода, заподіяна майну громадян внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, полягає у втраті об'єктів природи або продукції природного середовища (загибелі лісових масивів, рибних запасів), втраті сільськогосподарської продукції, неодержаних доходах, вимушених витратах на відновлення майна, відтворення порушеного стану довкілля тощо.

Крім того, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріпив обов'язок осіб, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, компенсувати заподіяну шкоду, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явище або навмисних дій потерпілого. Тобто відповідальність цих підприємств, установ, організацій, які забруднюють навколишнє природне середовище, настає як власників джерел.

На практиці, для реалізації права громадян на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю відповідача, а також між забрудненням і заподіянням шкоди. Це є найбільш складним по такій категорії справ, оскільки часто забруднення викликане сукупною дією декількох забруднювачів.

Важливим є також те, що в Оргуській Конвенції передбачений обов'язок сторін забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, які мають бути справедливими, неупередженими, своєчасними та не пов'язаними з непомірне високими витратами. Кожна із сторін розглядає питання про створення відповідних механізмів надання допомоги для усунення або послаблення фінансових чи інших перешкод на шляху доступу до правосуддя.

Формування ефективності судової практики по цій категорії справ в Україні стримується тим, що громадяни не знають про свої екологічні права і можливості їх судового захисту, а також не вірять у таку ефективність. Крім того, ця категорія справ є новою і непопулярною серед суддів, які досить часто не розуміють пріоритетності проблем і ролі суду в їх вирішенні.