18. Формування системи екологічних прав громадян

Право на життя в безпечному навколишньому середовищі вперше було закріплено в декларації Стокгольмської (1972 р.) конференції ООН по навколишньому середовищу. В ній зазначалося, що право на життя у сприятливому навколишньому середовищі є таким же фундаментальним правом людини, як право на свободу і рівність. Декларація трактує сприятливе навколишнє середовище як таке середовище, яке дозволяє вести гідне життя. У Стокгольмській декларації право на сприятливе навколишнє середовище пов’язане з відповідальністю людини за охорону і покращення його стану на благо теперішнього і майбутнього поколінь. Базові ідеї Стокгольмської конференції знайшли дублюються в інших міжнародно-правових актах: Заключному акті наради з питань безпеки і співробітництва у Європі (1975 р.), у Конвенції про транскордонне забруднення на великі відстані (1979 р.), у резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про історичну відповідальність держав за забезпечення природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь» та в інших.

В Ріо-де-Жанейро в 1992 році відбулася конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку, по результатам якої була прийнята декларація, яка, закріплює право громадян на здорове і плідне життя в гармонії з природою. Також зазначалося, що сучасний розвиток не повинен здійснюватись на шкоду інтересам охорони навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь та були також сформульовані права громадян на доступ до інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя у сфері довкілля.

На Конференції міністрів охорони навколишнього середовища в Софії були прийняті керівні принципи Європейської Економічної комісії (ЄЕК) ООН по забезпеченню доступу до інформації у сфері охорони довкілля і участі громадськості в процесі прийняття екологічно значущих рішень, які стали основою для розробки спеціальної конвенції.

Більш повно екологічні права людини відображені в Орхуській конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів охорони навколишнього середовища в місті Орхусі (Данія) у червні 1998 р. і ратифікованій Верховною Радою України.

Конвенція проголосила права людини на: сприятливе навколишнє середовище; екологічну інформацію; участь у прийнятті екологічних рішень, проведенні екологічної експертизи, розробці екологічних програм, планів, політики, проектів нормативних актів тощо.

В Україні екологічні права відносять до базових конституційних прав громадян. ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 50 Конституції України закріпилюють право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. За допомого всіх вищезгаданих нормативно ¡ª правових актів формувалася система екологічних прав громадян.

19. Правові форми та прблеми реалізації права громадян на отримання екологічної інформації

Визначення екологічної інформації подано у ст. 2 Оргуської конвенції. Екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

a) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

б) чинники, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені у підпункті а) і аналіз затрат і результатів, та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

в) стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, чинники, діяльність або заходи, зазначені у підпункті Ь.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди е відкритою і не може бути визнаною інформацією з обмеженим доступом.

Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію.

Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інформації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності.  Цей обов'язок воно виконують шляхом підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет.

Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію, здійснюється у формі запиту.