8.2. Теорії кредиту

Виділяють такі теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

• об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності,

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідман, А. Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

8.3. Класифікація кредиту

Класифікація кредиту здійснюється за різними ознаками.

За кредиторами: банки, небанківські фінансово-кредитні установи, підприємства, приватні особи, держава, міжнародні фінансові інститути.

За формами: грошова, товарна.

За видами: банківський, міжгосподарський, державний, міжнародний.

За терміном надання: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий.

За порядком надання: прямий (без посередників), непрямий.

За забезпеченням: забезпечений матеріальними цінностями, незабезпечений (бланковий).

За сферами спрямування: у сферу виробництва, у сферу обігу, у сферу споживання.

Характеристика основних видів кредиту.

1. Банківський кредит – це вид кредиту, за яким грошові кошти надаються у позичку банками.

За об’єктами кредитування банківський кредит поділяють на: кредит в основний капітал; кредит в оборотний капітал; кредит на споживчі потреби.

За методом надання: одноразові; перманентні; гарантійні.

За схемою надання: кредитна лінія; револьверні; контокорентні кредити; овердрафт.

За характером повернення: з одноразовим поверненням; з погашенням у розстрочку; з регресією платежів.

За термінами користування: короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (від 3 років).

За характером забезпечення: забезпечені, незабезпечені (бланкові).

За строками повернення: строкові кредити, кредити до запитання, пролонговані кредити, прострочені кредити.

За формою залучення кредиторів: двосторонній кредит, консорціумні (синдикатні) кредити, паралельні (багатосторонні) кредити.

За ступенем ризику: стандартні кредити, з підвищеним ризиком.

За способом сплати відсотків: з фіксованою ставкою, з плаваючою ставкою, з дисконтною ставкою.

2. Міжгосподарський кредит – це кредит, що надається одним суб'єк­том господарювання іншому.

Комерційний кредит - фінансово-господарські відносини між юридичними особами у формі реалізації товарів чи послуг з відстрочкою платежу. Як правило, він є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів та послуг, стимулюючи і прискорюючи їх збут. Інструментом комерційного кредиту є вексель.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість - відрізняється від комерційного кредиту тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної та вартісної форм товару.

Позабанківський споживчий кредит надається населенню для розрахунків за надані послуги або в процесі продажу товарів з відстрочкою платежу.

Аванс - грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи чи послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем.

Лізинг - полягає в передачі лізингодавцем у використання лізинго­отримувачу майна (основних засобів) з метою його виробничого використання.

3. Державний кредит – це кредит, одним із суб’єктів якого є держава.

Держава-кредитор – через центральний банк у випадку нестачі бюджетних коштів кредитує: галузі чи регіони, житлове будівництво, створення інфраструктури.

Держава-позичальник – шляхом випуску облігацій внутрішніх або зовнішніх позик залучає кошти юридичних та фізичних осіб для розв’язання загальнодержавних або регіональних потреб.

4. Міжнародний кредит – це сукупність кредитних відносин, які функціонують на міждержавному рівні та пов’язані з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення у визначений строк з оплатою відсотка.

Фірмовий кредит – комерційний кредит, який безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю і послуги підприємств.

Банківський кредит – пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн.

Урядовий кредит – надається урядом однієї країни уряду іншої в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

Кредити міжнародних фінансових організацій – МВФ, МБРР, ЄБРР.