2. Сутність інновацій та інноваційного потенціалу

Термін інновації вперше використав відомий австрійський економіст Йозеф Шумпетер, у своїй праці «Теорія економічного розвитку» (1911 р.).

Innovation (англ.) – утворено з двох слів – латинського «новація» (новизна, нововведення) і англійського префікса «ін», що означає «в», «введення». Тому, у перекладі з англійського «інновація» означає: введення нового, відновлення.

Інновації розглядаються з різних точок зору: у зв'язку з технологіями, комерцією, соціальними системами, економічним розвитком і формуванням політики. Відповідно, в науковій літературі існує широкий спектр підходів до концептуалізації інновацій.

В табл. 1 наведені деякі з цих підходів:

Таблиця 1

Закон України «Про інноваційну діяльність» N 40-IV від 04.07.2002 року	Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 214 с.	Інновація – це нововведення у будь-якій сфері людської діяльності завдяки впровадженню результатів науково-технічного прогресу, технологічного оновлення та вдосконалення управління й організації виробничих процесів.
Петрович Й. М., Кіт А. Ф. та ін. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. Й. М. Петровича. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 580 с.	Інновації – це процес постійного оновлення в усіх сферах діяльності підприємства, Інновації включають в себе не лише технічні й технологічні розробки, але й усі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства (нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т. д.)
Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. Учебник, 4-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.	Інновація – кінцевий результат впровадження нововведення з ціллю зміни об’єкту управління та отримання економічного, соціального, екологічного, науково технічного або іншого виду ефекту.
Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О. І. Амоша, В. П. Антонюк, А. І. Землянкін та ін. /НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. - 328 с.	Інновація – винахід, який далі стає ядром підприємницької ідеї.
Павленко І. А. Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України: Монографія. – К.: КНЕУ, 2007. – 248 с.	Інновація – це об’єктивна економічна категорія теорії інноваційного підприємництва, яка характеризує якісну зміну продуктивних сил і виробничих відносин на основі впровадження прогресивних досягнень науки, техніки, технології, що забезпечують економію витрат, підвищення продуктивності праці, удосконалення організаційно правового механізму економічної діяльності, кращу якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів, робіт і послуг.

Якщо узагальнити результати табл. 1, то можна визначити, що інновація – це: процес створення нових і якісне оновлення вже створених товарів, послуг, технології, методів управління та організації виробничого процесу, підготовки кадрів, які якісно впливають на процес виробництва, суспільний добробут та на навколишнє середовище.

Доведено, з позиції економічної сутності терміну «інновація» визначають конкретну мету дослідження та встановлюють напрямок вкладення інвестиційного ресурсу. Такий підхід дає можливість визначити основні типи інновацій. До їх складу включають:

– товарну інновацію, яка представляє собою введення нового продукту;

– технологічну інновацію, що вказує на введення нового методу виробництва;

– ринкову інновацію, яка забезпечує створення нового ринку товарів або послуг;

– маркетингову інновацію, що присвячена освоєнню нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

– управлінську інновацію, яка свідчить про здійснення реорганізації структури управління;

– соціальну інновацію, яка розкриває зміст впровадження заходів щодо покращення життя населення;

– екологічну інновацію, що забезпечує впровадження заходів стосовно охорони навколишнього середовища.

Інноваційна форма інвестицій проявляється через ряд класифікаційних ознак, які характеризують інноваційні процеси. При цьому як найважливіші ознаки досить часто розглядають ступінь новизни, сферу застосування, характер використання, напрямок призначення тощо.

За класичним варіантом класифікація інновацій поділяється на чотири групи: за потребами і причинами; за ступенем новизни; за сферою застосування; за масштабом інновації.

Розширена класифікація інновацій (нововведень) представлена в таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація інновацій (нововведень)

Класифікаційна ознака	Види інновацій (нововведень)
За місцем у виробничому процесі	Сировинні, технологічні, продуктивні
За масштабом застосування	Глобальні, транснаціональні, міжнародні, державні, регіональні, місцеві, окремих підприємств
За результатом	Наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні
За темпами впровадження	Стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільненні, затухаючі
За охопленням очікуваної частини ринку	Локальні, системні, стратегічні
За причиною виникнення	Потреби економіки, потреби виробництва, потреби НДР і ДКР, потреби людини
За розповсюдженням	Одиничні, дифузійні
За ступенем новизни	Радикальні, базові, відносні, поліпшуючі, модифікаційні
За сферою застосування	Виробничі, технологічні, менеджменту, соціальні
За характером ефективності	Фінансові, бюджетні, економічні, соціальні
За результативністю	Зростаючі, високі, стабільні, низькі

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів (рис. 3).

Рис. 3. Система інновацій та їх класифікація

Останнім часом все частіше стало вводитись в обіг поняття умовної новизни і зазначає, що в наш час формується відповідний культ новизни, який призводить до інноваційної патології — псевдоінновацій. Наприклад, сьогодні існує 140 моделей холодильників, 24 моделі пилососів, 45 — пральних машин, не кажучи вже за пральні порошки, шампуні тощо. Багато з цих «новинок» гірші за своїх попередників.

За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації — це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) — це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг).

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

Науковці пропонують класифікувати інновації за кінцевим результатом нововведення та поділяти їх на продуктові і технологічні, радикальні і часткові. При цьому групи взаємопов’язаних радикальних та часткових нововведень можуть привести до появи нових галузей промисловості та сфери послуг. Часткові нововведення переважно базуються на поліпшенні споживчих якостей або виробничих можливостей і мають раціоналізаторський характер. В свою чергу, радикальні – виникають в результаті цілеспрямованих досліджень і розробок та покладаються в основу формування нових технологічних укладів.

"уклад" означает обустройство, установившийся порядок чего-либо.

ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ УКЛАД [tenor of technology] — понятие теории научно-технического прогресса, введенное в науку отечественными экономистами Д. С. Львовым и С. Ю. Глазьевым: совокупность сопряженных производств (взаимосвязанных технологических цепей), имеющих единый технический уровень и рассматриваемых как некая структурная подсистема экономической системы — альтернативная по отношению к таким подсистемам, как отрасли производства, входящие в один т.у., вследствие их сопряженности развиваются синхронно: изменения в одном из элементов т.у. вызывают изменения в остальных. Смена доминирующих в экономике т.у. предопределяет, по мнению авторов, неравномерный ход научно-технического прогресса.

Технологический уклад (волна) — совокупность технологий, характерных для определенного уровня развития производства в связи с научным и технико – технологическим прогрессом происходит переход от более низких укладов к более высоким, прогрессивным.

Технологический уклад - совокупность технологий, характерных для определенного уровня развития производства; в связи с научным и технико-технологическим прогрессом происходит переход от более низких укладов к более высоким, прогрессивным. Технологический уклад охватывает замкнутый воспроизводственный цикл от добычи природных ресурсов и профессиональной подготовки кадров до непроизводственного потребления. В рамках ТУ осуществляется замкнутый макропроизводственный цикл, включающий добычу и получение первичных ресурсов, все стадии их переработки и выпуск набора конечных продуктов, удовлетворяющих соответствующий тип общественного потребления.

Йозеф Шумпетер в работе "Теория экономического развития" (1934) связал технологические уклады с циклами Кондратьева.

Технологический уклад характеризуется единым техническим уровнем составляющих его производств, связанных потоками качественно однородных ресурсов, опирающихся на общие ресурсы квалифицированной рабочей силы, общий научно-технический потенциал и др.

Жизненный цикл технологического уклада имеет три фазы развития и определяется периодом примерно в сто лет. Первая фаза приходится на его зарождение и становление в экономике предшествующего технологического уклада. Вторая фаза связана со структурной перестройкой экономики на базе новой технологии производства и соответствует периоду доминирования нового технологического уклада в течение пятидесяти лет. Третья фаза приходится на отмирание устаревающего технологического уклада. При этом период доминирования технологического уклада характеризуется наиболее крупным всплеском в его развитии.

Согласно теории длинных волн Кондратьева научно-техническая революция развивается волнообразно, с циклами протяженностью примерно в пятьдесят лет.

Известно пять технологических укладов (волн).

Первая волна (1785-1835 гг.) сформировала технологический уклад, основанный на новых технологиях в текстильной промышленности, использовании энергии воды.

Вторая волна (1830-1890 гг.) - ускоренное развитие транспорта (строительство железных дорог, паровое судоходство), возникновение механического производства во всех отраслях на основе парового двигателя.

Третья волна (1880-1940 гг.) базируется на использовании в промышленном производстве электрической энергии, развитии тяжелого машиностроения и электротехнической промышленности на основе использования стального проката, новых открытий в области химии. Были внедрены радиосвязь, телеграф, автомобили. Появились крупные фирмы, картели, синдикаты, тресты. На рынке господствовали монополии. Началась концентрация банковского и финансового капитала.

Четвертая волна (1930-1990 гг.) сформировала уклад, основанный на дальнейшем развитии энергетики с использованием нефти и нефтепродуктов, газа, средств связи, новых синтетических материалов. Это эра массового производства автомобилей, тракторов, самолетов, различных видов вооружения, товаров народного потребления. Появились и широко распространились компьютеры и программные продукты для них, радары. Атом используется в военных и затем в мирных целях. Организовано массовое производство на основе конвейерной технологии. На рынке господствует олигопольная конкуренция. Появились транснациональные и межнациональные компании, которые осуществляли прямые инвестиции в рынки различных стран.

Пятая волна (1985-2035 гг.) опирается на достижения в области микроэлектроники, информатики, биотехнологии, генной инженерии, новых видов энергии, материалов, освоения космического пространства, спутниковой связи и т.п. Происходит переход от разрозненных фирм к единой сети крупных и мелких компаний, соединенных электронной сетью на основе Интернета, осуществляющих тесное взаимодействие в области технологий, контроля качества продукции, планирования инноваций.

К элементам пятого (ныне действующего) технологического уклада относят следующие отрасли: электронную промышленность,, вычислительную технику, программное обеспечение, авиационную промышленность, телекоммуникации, информационные услуги, производство и потребление газа. Ядром формирования нового уклада можно назвать биотехнологии, космическую технику, тонкую химию, микроэлектронные компоненты. Основными преимуществами данного технологического уклада по сравнению с предыдущим (четвертым) укладом являются: индивидуализация производства и потребления, преобладание экологических ограничений на энерго- и материалопотребление на основе автоматизации производства, размещение производства и населения в малых городах на основе новых транспортных и телекоммуникационных технологий и др.

Таблица 2.

Систематизация технологических укладов

Техноло-гический уклад	Период	Базисная инновация	Отрасли промышленности
1	1770 – 1830р.	водный двигатель, текстильные машины	Текстильная промышленность, выплавка чугуна, металлообработка, строительство магистральных каналов
2	1830 – 1880р.	паровой двигатель, станки	Железнодорожный и пароходный транспорт, машиностроение, станкостроение, угольная промышленность
3	1880 – 1930р.	электродвигатель, сталь	Электротехническое и тяжёлое машиностроение, производство и прокат стали, ламповые электроприборы, кораблестроение, неорганическая химия
4	1930 – 1970р.	Двигатель внутреннего сгорания, нефтехимия	Автомобилестроение, тракторостроение, синтетические материалы, цветная металлургия, органическая химия, электронная промышленность
5	1970 – 2010р.	микроэлементы	Электронная промышленность, ЭВМ, программное обеспечение, телекоммуникации, оптоволоконная техника, информационные услуги, авиационная промышленность
6	2010 – 2040р.	нанотехнологии, клеточные технологии	Генная инженерия, альтернативная энергетика (водородная энергетика, использование энергии ветра, солнца и др.)

 

Сравнительный анализ статистических данных и таблицы 1 показывают, что научно-технический потенциал в Украине сосредоточен в промышленном секторе 4-того технологического уклада. В структуре реализованной украинской промышленной продукции 21% составляет продукция металлургического производства и производства готовых металлических изделий; 15,9% - пищевые продукты, напитки и табачные изделия; 9,9% - машиностроение; 8,6% - кокс и продукты нефтепереработки, 6,1% - продукция химической и нефтехимической промышленности. Основной вклад в товарную структуру украинского экспорта делают металлургическая промышленность (28,7%), машиностроение (больше 11,2%), химическая промышленность (около 7%). Все это позволяет сделать вывод, что в Украине развита промышленность на уровне 3-тьего (горная металлургия, железнодорожный транспорт, неорганическая химия) и 4-того технологических укладов, 5-тый технологический уклад только начинается зарождаться.

По оценкам Института экономики и прогнозирования НАН Украины 5-тый технологический уклад в 2007г. составлял в структуре украинской промышленности 3%, 4-тый - 50%, 3-тий - 46%, что говорит об отсутствии результативной государственной политики в сфере инноваций. Однако анализ данных, полученных в рамках Государственной программы прогнозирования научно-технологического и инновационного развития Украины, свидетельствует, что отечественная наука сохранила способность при определенных условиях, выполнять научные разработки и получать результаты мирового уровня по таким направлениям:

- разработка новейших разделов математики и теоретической физики,

- исследование наноструктур и разработка нанотехнологий,

- радиофизика миллиметрового и субмиллиметрового диапазона,

- иммунобиотехнология,

- биосенсорика,

- молекулярная диагностика,

- биотехнология растений,

- биофизика, криобиологии и криомедицина,

- нейрофизиология,

- микро- и оптоэлектроника,

- аэрокосмические технологии.

Інноваційна активність країни складається з інноваційної активності окремих підприємств. Впровадження інновацій значною мірою залежить від того наскільки вітчизняні підприємства готові це робити. Сучасний стан та негативні тенденції, що склалися у сфері інноваційної діяльності підприємств є наслідком розриву зв’язків між країнами колишнього СРСР, закриттям науково-дослідних інститутів, слабким фінансуванням або відсутністю фінансуванням науково-дослідних розробок з боку держави.

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входить дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювали – 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні бізнес-інкубаторів близько 50.

Як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сектора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в розбудові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного виду. Загалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слабкою мірою розвитку — понад 80% промислових підприємств не виконували жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових об'єктів, особливо для іноземних інвесторів.

Рис. Питома вага інноваційно активних підприємств за регіонами України, %

Інноваційні процеси — створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв і тому подібне.

Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій. Він складається з таких взаємообумовлених стадій:

1. виникнення ідеї;

1. розробки;

2. дослідне виробництво;

3. споживання комерційного виробництва.

Залежно від ролі держави в науково-технічній і інноваційній сфері виділяють дві основні моделі інноваційного розвитку: індустріальну (перевага віддається ринковим регуляторам при пасивній ролі держави) і постіндустріальну (висока активність держави — система цілеспрямованих, випереджаючих заходів).

У загальному вигляді інноваційний процес вважають способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює:

1. невиробничу сферу;

1. сферу матеріального виробництва;

2. сферу експлуатації.

Інноваційні процеси більшою мірою чим інші елементи НТП пов'язані з ринковими відносинами.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

1. простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

1. простий міжорганізаційний (товарна форма);

2. розширений, який проходить в дві фази:

• створення і розповсюдження нововведення;

• дифузія нововведення.

Видами інноваційної діяльності є:

1. випуск і розповсюдження принципово нового вигляду техніки і технології;

1. прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

2. реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалим терміном окупності;

3. фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін в стані продуктивних сил;

4. розробка і впровадження нової ресурсосберегающей технології, яка призначена для поліпшення соціального і екологічного стану суспільства.

Об'єктами інноваційної діяльності є розробка і впровадження нововведень в області техніки, технології, економіки, організації і управління.

Суб'єктами інноваційної діяльності є:

1. юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності;

1. громадяни України;

2. держава;

3. іноземні організації і громадяни, які беруть участь в інноваційній діяльності.

Критерієм ефективності реалізації інноваційної політики є зниження суспільних витрат на одиницю кінцевої продукції. Державне регулювання інноваційного процесу є одним з умов розвитку економіки.

Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної і інвестиційної політики.

Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових і інших заходів держави, направлених на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Метою державної інноваційної політики є забезпечення науково-технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентоздатного національного виробництва.

Цілі інноваційної політики Української держави:

— орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів, постійне оновлення і модернізація виробництва;

— забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення і ефективного використання науково-технічного потенціалу;

— забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

— синхронізація інвестиційних і інноваційних циклів;

— формування умов, при яких впровадження НТП і інновацій було б життєво необхідним для виробників;

— прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції і підвищення ринкового попиту на науково технологічні досягнення.

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни — це здатність фундаментальної і прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (β) можна виразити за допомогою відношення

β = V/N

де β — інтенсивність освоєння створених зразків;

V і N — відповідно число створених і освоєних зразків нової продукції.

Показник β характеризує рівень інноваційних процесів і інноваційної діяльності в країні.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

У країнах з розвиненою ринковою економікою інноваційною діяльністю займається 70—80% підприємств, в Україні цей показник останніми роками складає всього лише 15—20%.

Можливість реалізації науково-технічного і інноваційного потенціалів країни залежить від ефективності науково-технічної і інноваційної політики держави.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничого розвитку є реалізація моделі «випереджаючого розвитку» в економіці. Перехід на неї може відбутися за рахунок підготовки та забезпечення технологічного «прориву», гуманізації основних факторів виробництва, масштабної інтелектуалізації людського потенціалу, прискорення НТП через призму формування нових знань, багаторазовим посиленням застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Рис. Динаміка інноваційної активності промислових підприємств

Рис. . Динамика выполненных научных и научно – технических работ за 1996 – 2012 гг.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах — м. Київ (25,2% усіх організацій на початок 2004 р.), Харківській (14,6), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8-4,8%). Характерно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих і порівняно малопотужних наукових колективів. З 1995 р. починається поступове відновлення наукового потенціалу країни — значно за 10 років зросла кількість досліджень різного характеру.

Визначальними факторами сучасного зростання реальної економіки залишаються екстенсивними. Економічне зростання 2002-2007 років не пов'язане з підвищенням конкурентоспроможності через поліпшення технологічного рівня. Воно обумовлене прискоренням темпів зростання українського експорту через сприятливу кон'юнктуру зовнішнього ринку.

Форми державної підтримки інноваційної діяльності:

- залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

- розробка і реалізація програм формування національних інноваційних "центрів технологічного зростання";

- адресне фінансування інноваційної діяльності;

- інституційне стимулювання інноваційних процесів